Греко-католики не планують святкувати Різдво 25 грудня

В Української греко-католицької церкви (УГКЦ) наразі відсутні ініціативи з переходу до святкування Різдва 25 грудня.

Про це заявив глава УГКЦ архієпископ Святослав (Шевчук).

"В Україні наша церква святкує Різдво і Великдень за старим стилем разом з нашими православними братами, тут ми абсолютно не відрізняємося", - сказав голова УГКЦ.

"І коли ми будемо щось змінювати, то ми хочемо це змінювати разом, щоб не дати можливості для утворення нових якихось поділів або акцентування якихось протистоянь", - підкреслив він на прес-конференції в Черкасах.

Однак, за словами глави УГКЦ, в Україні дискусії з цього приводу поки немає, мова йде лише про "внутрішні діалоги" у кожній церкві і про "дотримання місцевої традиції".

"Коли я служив в Аргентині, ми служили за новим стилем, і я почував себе комфортно, тому що ми були всі разом. Я сьогодні в Україні, і ми святкуємо за старим стилем - я теж себе почуваю дуже комфортно", - підсумував Святослав.

Усі християни західного обряду (римо-католики і протестанти) і більшість православних відзначають Різдво за григоріанським календарем 25 грудня.

У той час як Єрусалимська, Грузинська, Московська і Сербська церкви, а також українські православні і греко-католики святкують Різдво 7 січня (за юліанським календарем).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.