Як виглядають табори ГУЛАГу сьогодні - виставка

17 січня 2012 р. о 13.00 у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відбудеться відкриття фотовиставки "Відрядження в один кінець: Колима/ ГУЛАГ/ Аляска" – про минуле сталінських концтаборів та про те, як виглядають сьогодні ці закинуті місця.

 

Це виставка трьох фотохудожників – харків'янина Володимира Оглобліна, жителя Черкас Володимира Манькути та жителя російського Магадана Андрія Ларіонова, які побували там, де ще збереглися сліди колишніх таборів ГУЛАГу.

"Відрядження в один кінець" - назва не випадкова: саме так називали відправку політв'язнів на роботу на Колиму, звідки не було вороття. У деяких "відрядженнях" ув'язнені, навіть найміцніші, витримували не більше 3-5 місяців.

 

Виставка у кольорових великоформатних світлинах, мапах, цитатах історичних документів і літературних творів, а також авторських коментарях харківського фотохудожника Володимира Оглобліна розповідає про систему сталінських концтаборів, чимало з яких було зосереджено зокрема й на Колимі.

Автори виставки кажуть, що її метою є нагадати про те, що тема ГУЛАГу не може бути забута до тих пір, поки не буде офіційного покаяння за злочини радянської влади проти народу.

Виставка експонуватиметься з 17 січня до 17 лютого 2012 року, вхід вільний, без вихідних.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.