Канадський посол відвідав "тюрму на Лонцького"

Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Трой Лулашник, який приступив до виконання місії у листопаді цього року, під час свого першого візиту до Львова відвідав насамперед Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

8 грудня Трой Лулашник оглянув музейну експозицію, розміщену в приміщенні колишньої слідчої в’язниці трьох окупаційних влад: польської, нацистської та радянської.

Розповідь наукового співробітника музею Ігоря Дерев’яного, який провів екскурсію канадській делегації меморіалом західноукраїнської трагедії 1941 року, надзвичайно вразила Троя Лулашника, предки котрого походять із Західної України. 

"Важливо пам’ятати, що трапилося, це важливо не тільки тут для вас, а й для усієї історії людства, - зазначив посол. - Такі жахливі і трагічні речі, про які розповідає музей "Тюрма на Лонцького", важливо пам’ятати для того, щоб зрозуміти, чому це трапилося, а ще для того, щоб воно більше ніколи не повторювалося".

Нагадаємо, у вересні 2010 року музей "Тюрма на Лонцького" в ході офіційного візиту в Україну відвідав прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер.

ДОВІДКА

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" - музей, створений у колишній катівні КГБ та Гестапо, він один із трьох у Східній Європі (два інших - це музей-тюрма НКВД у Вільнюсі та музей-тюрма Штазі в Берліні).

Музей за ініціативи львівської громади відкрито 28 червня 2009 року, 14 жовтня він отримав статус національного.

Наприкінці 2010 року Музей мав відкрити експозицію про переслідування дисидентів, проте у вересні 2010 року працівники СБУ затримали директора музею Руслана Забілого, вилучивши у нього комп'ютер та жорсткі накопичувачі, провели обшук музею, конфіскувавши у співробітників музею два ноутбуки з копіями історичних матеріалів, а також відеозаписи спогадів дисидентів, записані у 2009-2010 роках та документи, надані дисидентами та отримані із закордонних архівів.

9 вересня 2011 року президент України підписав чергове доручення про передачу Національного музею "Тюрма на Лонцького" - тепер до сфери управління Міністерства культури України.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.