Прикарпатські депутати скинулися по 10 тисяч кожен на палац Потоцьких

Iвано-Франкiвська мiська рада вирiшила провести реставрацiю в'їзної брами пам'ятки архiтектури XVII столiття - комплексу палацу родини Потоцьких - засновникiв мiста за благодiйнi кошти.

Вiдповiдне рiшення про це ухвалила у четвер сесiя Iвано-Франкiвської мiськради, повідомляє "Інтерфакс".

Депутати доручили департаменту архiтектури та мiстобудування забезпечити капiтальний ремонт (реставрацiю) пам'ятки до 1 травня 2012 року, а фiнансовому управлiнню - вiдкрити благодiйний рахунок для збирання коштiв.

Як повiдомив секретар мiськради Руслан Марцiнкiв, загальна вартiсть виготовлення проектно-кошторисної документацiї та реставрацiйних робiт - 280 тис. грн.

Оскiльки, за його словами, держбюджет не видiлив коштiв на реалiзацiю заходiв iз пiдготовки та вiдзначення 350-рiччя Iвано-Франкiвська, Р. Марцiнкiв запропонував, щоб мiськрада звернулася до пiдприємцiв, депутатiв, жителiв мiста для фiнансової пiдтримки проекту.

У вiдповiдь на цю iнiцiативу голова бюджетної комiсiї Роман Онуфрiв запропонував депутатам внести свої особистi кошти на реставрацiю символiчної для Iвано-Франкiвська пам'ятки архiтектури i водночас заявив про те, що вiн особисто перерахує на благодiйний рахунок 10 тис. грн.

Починання депутата пiдтримали i 18 iнших депутатiв, якi протягом 10 хвилин заявили про свої намiри перерахувати на реалiзацiю проекту загалом близько 200 тис. грн. Зокрема, мiський голова Iвано-Франкiвська Вiктор Анушкевiчус вирiшив пожертвувати свою мiсячну зарплату (7-8 тис. грн), а вiд членiв своєї сiм'ї надати ще 10 тис. грн.

Анушкевiчус також наголосив, що фiзичне зношення будiвель комплексу палацу Потоцьких становить 80% i єдина автентична споруда, яка ще можна врятувати, - це в'їзна брама в стилi бароко.

Як повiдомлялося ранiше, Iвано-Франкiвськ просить у Кабмiну 80 млн грн на пiдготовку та святкування 350-рiччя мiста, яке вiдзначатимуть у травнi 2012 року.

Палац Потоцьких - пам'ятка архiтектури XVII столiття. Останній кількадесят років у комплексі розмiщувався вiйськовий шпиталь, який на початку 2000-их було приватизовано ТОВ "Карпатська нафтова компанiя".

У 2007 році палац перейшов у власність міста. Але документацiю з передання пам'ятки власник не оформив. Нинi палац Потоцьких перебуває у занедбаному станi.

У березні 2011 року мер Івано-Франківська Анушкевічус повідомляв, що влада планує перетворити палац Потоцьких на Галицький культурний центр.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.