Відкрили меморіальну дошку "донецькому" прем'єру УРСР

У центрі Києва, на будинку за адресою Десятинна, 8, де мешкав голова Ради Міністрів Української РСР (1972-1987) Олександр Ляшко, відкрито пам'ятну дошку. Саме за його урядування в Україні була збудована основна мережа автодоріг, яка експлуатується донині.

Про це повідомляє прес-служба Київської міськдержадміністрації.

"Олександр Ляшко – є прикладом для кожного українця в тому, як треба працювати і любити свою Батьківщину, - зазначив голова КМДА Олександр Попов, який узяв участь у відкритті пам'ятного знаку. - Адже все своє життя він присвятив розбудові України, пройшовши тернистий шлях від слюсаря-інструментальника до однієї із найвищих посад в Українській Радянській Соціалістичній республіці".

Також участь у відкритті взяли нинішній прем'єр Микола Азаров і колишній прем'єр УРСР (1987-90) і України (1994-95) Віталій Масол. Останній зазначив, що саме за 15 років роботи Ляшка на посаді голови уряду в усіх обласних центрах України були збудовані аеропорти та основна мережа автомобільних доріг, яка активно експлуатується і досі.

Олександр Ляшко народився 1915 року на Луганщині. Працював у автомобільному господарстві, навчався в Донецькому індустріальном інституті (нині Донецький національний технічний університет).

З 1945-го працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. З 1947-го - заступник начальника цеху, заступник директора, партійний організатор ЦК Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) на заводі.

 Могила Олександра Ляшка на Байковому цвинтарі в Києві

У 1952-54 рр. працював першим секретарем Краматорського міськкому компартії України, з 1954 року - в Донецькому обкомі КПУ, з 1963-го - в ЦК КПУ.

В 1969-72 рр. - голова Президії Верховної Ради УРСР. З 1972 до 1987 - голова Ради Міністрів УРСР.

Прес-служба КМДА зазначає, що за урядування Ляшка в Києві побудовані сотні кілометрів нових автомобільних доріг із транспортними розв’язками, споруджені та введені в дію "Музей історії Великої Вітчизняної війни", етнографічний музей у селі Пирогів, Український дім (тоді - музей Леніна - ІП) на Європейській площі, Будинок торгівлі на Львівській площі, Льодовий стадіон, шпиталь для інвалідів ВВВ у Пущі-Водиці.

Також здійснено реставрацію Національної опери України, реконструкцію Національного стадіону "Олімпійський", відновлено пам’ятки архітектури Золоті ворота та Гостинний двір на Подолі, виросли такі житлові масиви як Оболонь, Мінський, Позняки, Троєщина, Теремки, Виноградар та інші.

У 1985 році Ляшко отримав звання Героя Соціалістичної праці. Помер у 2002-му.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.