Музей історії Києва таки переїде на "Театральну". Але частково

В скандальній забудові на вул. Богдана Хмельницького, 7 над метро "Театральна" буде розміщено тільки експозиційні та виставкові зали Музею історії міста Києва. Головні ж підрозділи музею залишатимуться там, де знаходяться і зараз, в палаці мистецтв "Український дім".

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець, посилаючись на офіційну позицію КМДА.

 

"Кожен музей - три в одному: виставкові зали, фондосховище і наукова структура. Тільки спільна і збалансована робота усіх трьох підрозділів гарантує успішність музею, - зазначив депутат. - Відстань між науковцями і екскурсоводами, між експонатами, тими, що в залі і тими, що в фондах, повинна бути максимально короткою. Розмістити зали на відстані кількох кілометрів від фондосховищ, це все одно, що розмістити ванну кімнату в одному районі, а спальню в іншому".

Бригинець нагадав, що в "Українському домі" недостатньо місця для фондосховища, що в попередні роки не давало вченим нормально здійснюувати наукові дослідження щодо історії Києва: "КМДА спільно з Кабміном повинні знайти для музею відповідне приміщення площею близько 10 тис. метрів, а не вдаватися до "розчленування» закладу".

За словами депутата, КМДА також прийняла рішення про проведення додаткових ремонтних робіт із пристосування приміщень "Українського дому" для розміщення фондів та облаштування робочих місць для науковців.

 

Нагадаємо, перший штат Музею історії Києва (заснований у 1978 році) і його база розміщувалися в Будиночку Петра на Подолі. З 1982 року музей працював у Кловському палаці на Липках.

У 2004-му приміщення палацу передали Верховному суду України, а музей "тимчасово" залишився без власного приміщення. З 2004 року музей не має постійного приміщення. Його фонди зберігаються в Українському домі, а археологічний відділ, розташований у Будиночку Петра, намагаються виселити.

Улітку 2011 року київська влада пообіцяла переселити музей у скандальну забудову над метро "Театральна". Депутати Київради від опозиції кажуть, що це приміщення не пристосоване для збереження експонатів.

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.