В Івано-Франківську Гітлер теж хоче пам'ятника (ФОТО)

В Івано-Франківську на стовпах розвісили листівки з написом "Я також винищував українців. Поставте і мені пам'ятник". На них зображені диктатори Адольф Гітлер і Йосип Сталін.

Про це повідомляє "Газета по-українськи".

Василь Абрамів з ВО "Тризуб" ім. Степана Бандери, один з організаторів цієї акції, прокоментував зміст плакатів: "Ми провели акцію зі знищення пам'ятника Сталіну, але бачимо, що влада не реагує на такі методи. Тому зараз ми почали прирівнювати Гітлера й Сталіна. Адже Європа зрівняла тоталітарні режими".

Щодо того, чи розроблятиметься інша продукція - нові білборди та плакати подібного змісту - організатори акції сказати не можуть, але стверджують, що задум уже є, а скоро і в інших містах України "теж будуть висіти такі плакати".

Гітлер вітає Сталіна з днем народження в газеті "Правда" (ФОТО)

Нагадаємо, 6 грудня в Запоріжжі розмістили білборд з малюнком Гітлера та словами: "Чем я хуже Сталина? Ставьте и мне памятник". Білборд демонтували невідомі вже через кілька годин після того, як його повісили. Ініціатор розміщення білборду Богдан Василенко також відзначає, що на адресу рекламної агенції, яка повісило білборд, надходили "телефонні погрози від невідомих".

Листівки з Івано-Франківська. Фото: "Газета.ua"

17 листопада департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. За його виготовлення комуністи заплатили 109 тисяч гривень.

28 грудня 2010 невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 31 грудня 2010 року невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству наразі не вдалося.

Донецькі шахтарі спалили прапори СРСР і Третього рейху (ВІДЕО)

Звинувачення у пошкодженні пам'ятника Сталіну в Запоріжжі було пред'явлено дев'ятьом "тризубівцям". Вони були заарештовані, проте 13 квітня Жовтневий районний суд Запоріжжя звільнив їх з-під арешту на поруки народних депутатів України.

12 грудня 2011 року Жовтневий райсуд Запоріжжя виніс вирок "тризубівцям" у справі про пошкодження пам’ятника Йосипу Сталіну. Їх засудили від одного до трьох років із відстрочкою, а також постановили відшкодувати кошти, витрачені комуністами на побудову пам'ятника - 110 тисяч гривень.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.