Спецпроект

Оголошено переможців конкурсу статей про Голодомор

Оголошено переможців конкурсу "Приз Ґарета Джоунза". Цього року ними стали Аркадій Сидорук та Ігор Кручик.

Про це повідомляє "МедіаОсвіта".

У цьогорічному конкурсі "Приз Ґарета Джоунза" членами жюрі присуджено перше місце двом учасникам – Аркадію Сидоруку за статтю "Джоунз, Мейс і Дюранті: що в їхніх іменах?" та Ігорю Кручику за статтю "Натхненні інсинуації".

Нагородження переможців відбулося 15 грудня в приміщенні Національного університету "Києво-Могилянська Академія". Член жюрі та голова оргкомітету конкурсу Іван Лозовий відзначив, що конкурс буде проводитись і в 2012 році: "Ми будемо намагатись розширювати конкурс, розпочинаючи його раніше і залучаючи більшу кількість учасників".

Аркадій Сидорук і Ігор Кручик поділили призовий фонд порівну. Нагадаємо, що призовий фонд конкурсу становив 1000 доларів.

Слово від імені Аркадія Сидорука виголосив його син Федір Сидорук, редактор програми "Знак оклику" на ТВі.

Метою конкурсу "Приз Ґарета Джоунза"  є сприяння ознайомленню українського суспільства з подіями, пов’язаними з Голодомором, підвищення свідомості людей щодо історії України та важливих подій минулого.

Ґарет Джоунз - британський журналіст, який у 1933-му інкогніто пройшов селами Слобожанщини, опублікувавши резонансні репортажі про побачений ним голод у західних медіа.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.