В Україні продовжують досліджувати літературно-мистецьку періодику ХХ століття

Культурно-видавниче медіа «Читомо» продовжує реалізовувати проєкт «Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття. Частина ІІ». Це продовження проєкту про літературно-мистецькі журнали, що виходили в минулому столітті на території України або в діаспорі за участі вихідців з України.

Про це "Історичній правді" повідомили в "Читомо".

 

Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду і спрямований на вивчення знакових періодичних видань, що пов'язані з літературою і мистецтвом XX століття, які виходили на території України або в діаспорі за участі вихідців з України.

Усього в межах спецпроєкту будуть опубліковані 14 науково-популярних лонгрідів, створених експертами з різних галузей культури та мистецтва про знакові літературно-мистецькі часописи XX століття. Рідкісні номери видань будуть оцифровані і викладені у вільний доступ.

Новинкою цьогорічного проєкту стане випуск друкованого альманаху, що поєднає лонгріди-дослідження минулого і цього років.

"У цифрову добу друковані журнали починають видаватися раритетом. З вулиць зникають кіоски з паперовою пресою, сучасні друковані часописи, особливо літературно-мистецького спрямування, в Україні можна, на жаль, полічити на пальцях. Водночас у ХХ столітті ретранслятором тогочасних трендів, відкривачем нових імен та жанрів літератури та мистецтва, була друкована періодика.

Особливо вражає їхнє тематичне розмаїття й масштаби. Наприклад, складно повірити, але україномовний журнал про кіно й кіноіндустрію у 20-х роках минулого століття був бестселером і виходив накладом у 30 тисяч", – коментує співкураторка проєкту Оксана Хмельовська.

 

Серед журналів, які опрацюють та оцифрують цього року: "Сяйво" (1913-1914), "Театральне мистецтво" (1922-1925), "Перець" (з 1922 і до сьогодні як електронний), "Бібліологічні вісті" (1923-1931), "Музика" (з 1923 і до сьогодні), "Нове мистецтво" (1925-1930), "Всесвіт" (1925 і до сьогодні), "Молодняк" (1927-1937), "Літературний ярмарок" (1928-1930), "Мистецтво L`Art" (1932-1936), "Назустріч" (1934-1938), "Архітектура Радянської України" (1938-1941), "Наша культура" (1951-1953), "Нові поезії" (1959-1971).

Водночас, щоб підкреслити важливість залучення літературної та мистецької періодики минулого до сучасних культурних процесів, українські експерти оцінять сучасний стан друкованої мистецької та літературної періодики. Такі дослідження дозволять порівняти практики минулих десятиліть з теперішніми, простежити зміни у видавничих процесах й окреслити виклики, що постали перед аналоговими медіа у добу диджиталізації. 

 

"Цікаво спостерігати, як друковані часописи, особливо, культурно-мистецького спрямування, "переживають" віяння цифрової доби і все ж залишаються на радарах культурного простору. Наприклад, журнали "Критика", "Українське мистецтво" та "Всесвіт", які були засновані у час до масового розповсюдження інтернету, досі видаються у паперовому вигляді.

Водночас деякі журнали переформатовуються. Як-от "Театрально-концертний Київ", що востаннє вийшов друком у 2018-му році, а згодом отримав грант від Українського культурного фонду на створення власного інтернет-ресурсу", – розповідає співкуратор проєкту Олександр Мимрук.

 

Також у межах проєкту "Екземпляри" будуть досліджені сучасні українські зіни як явище постдиджитальної практики, закоріненої у традицію паперової періодики.

Видання "Читомо" уже опублікувало перші матеріали, створені у межах цьогорічного проєкту:


Сам проєкт 4 вересня презентували на IV Міжнародному книжковому фестивалі Book Space. А у межах 28 Book Forum відбулася дискусія представників та представниць українських онлайнжурналів про літературно-мистецьку періодику в сучасному цифровому світі.

Детальніше про проєкт – за лінком.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.