НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ПІДТРИМУЄ 83% УКРАЇНЦІВ - ОПИТУВАННЯ

За 20 років незалежності частка її прихильників ніколи не знижувалася до 50% - такими є дані соціологічного моніторингу з 1991 до 2011 року.

Про це повідомляє Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), який 4-15 листопада 2011 року провів всеукраїнське опитування громадської думки.

КМІС нагадує, що 20 років тому, 1 грудня 1991 року на загальноукраїнському референдумі 90,3% громадян, що взяли участь у голосуванні, підтримали рішення Верховної Ради щодо проголошення державної незалежності України.

Через те, що участь у голосуванні на референдумі взяли 84,2% тих мешканців України, хто мав тоді право голосу, підтримку державній незалежності України під час референдуму фактично надали 76% її дорослого населення.

Цей показник дозволив вперше надійно оцінити реальну поширеність підтримки державної незалежності України її населенням. З того часу Київський міжнародний інститут соціології регулярно вимірює ставлення населення нашої країни до її державної незалежності.

За ці роки, під впливом різних обставин – і політичних, і соціально-економічних – поширеність підтримки незалежності нашої країни неодноразово зазнавала коливань, але жодного разу не знижувалася до критичної межі у 50 відсотків.

Дані соціологічних досліджень ставлення населення України до її державної незалежності, що проводяться протягом вже 20 років Київським міжнародним інститутом соціології за єдиною методикою, дають загальну картину динаміки підтримки державної незалежності України.

 Як видно з графіку, найменшою кількість прихильників незалежності (біля 56%) була в 1994 році

За результатами опитування, у листопаді цього року частка громадян, що підтримують державну незалежність України, складає 82,6%.

Одним із показників прихильності до незалежності України є відсоток громадян, що - в разі вибору між об’єднанням з Росією в одну державу і збереженням державної незалежності України - підтримують збереження незалежності.

Абсолютна більшість респондентів - 70% - вважають, що Україна і Росія мають бути незалежними державами, "з відкритими кордонами, без віз та митниць". Значно менша частка (13%) опитаних вважають, що між Україною та Росією має існувати візовий режим.

Частка прихильників створення єдиної держави складає 16%. Не змогли визначитися зі своїми преференціями стосовно відносин між Україною та Росією лише один відсоток опитаних.

Абсолютна більшість мешканців в усіх регіонах України (понад 65% в кожному з регіонів) вважають, що Україна і Росія мають бути незалежними державами, але з відкритими кордонами, без віз та митниць.

Всупереч економічним негараздам та політичним кризам, які спіткали Україну за 20 років, прихильність її громадян до незалежності своєї держави збереглася і посилилась, констатує КМІС.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.