Організатори збрехали про "сталінобус" у Севастополі?

Мікроавтобус, обклеєний зображеннями Сталіна, так і не вийшов на маршрут.

Про це повідомляє УП з посиланням на "Сегодня".

У диспетчерській повідомили, що водій маршрутки у п'ятницю був звільнений і тепер незаконно "таксує"  містом.

До того ж, мікроавтобус має білі держномери, а не жовті, як годиться маршрутному таксі.

"Організатори були проти зйомки обклеювання машини: мовляв, тільки телеканал "Інтер" допущений, "як найбільш об’єктивний і правдивий канал нашої країни", - розповідають очевидці.

"Приховували місце і час обклеювання. Коли ми їх знайшли, власник рекламного агентства, який робив рекламу, погрожував порозбивати камери і т.п. Всі вони переживали, аби не потрапили в кадр номер машини і їх особи. Номери-то білі були, а не жовті, як годиться", - додали вони.

Проте організатор акції Борис Рожин запевняє, що автобус повинен вийти на рейс - про це йому повідомили в тій же диспетчерській.

Сьогодні один із блогерів, причетних до організації проекту "Автобус Перемоги", повідомив, що транспортні засоби з портретами Сталіна вийшли на вулиці чотирьох російських міст і нашого Севастополя, надавши фото української маршрутки.

Раніше організатори проекту "Автобус Перемоги" обіцяли на 7 листопада, до 70-річчя параду 1941 року на Червоній площі в Москві, запустити в Севастополі тролейбуси та автобуси з портретами Сталіна. Українські організатори називали себе "просто громадянами, пов'язаними однією ідеєю".

Громадські діячі вимагали від президента Януковича і генпрокурора Пшонки заборонити розміщення портретів Сталіна на міському транспорті Севастополя. Також свій протест проти цього висловили кримські татари, які в 1944 році зазнали масової депортації з батьківщини в Середню Азію.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.