Спецпроект

Для підтримки пам'яті про Голодомор випущено картку VISA Holodomor (ФОТО)

Українська Національна Федеральна Кредитна Спілка (УНФКС) оголосила про випуск фінансового продукту на підтримку заходів із висвітлення та вшанування пам’яті про жертв Голодомору 1932-1933 років.

Про це "Історичній Правді" повідомили у прес-службі УНФКС.

Кредитна картка VISA Holodomor є результатом партнерства кредитної спілки та Крайового Комітету США для визнання Голодомору Ґеноцидом 1932-1933 рр.

Картка дає можливість її власникам долучитися до підтримки діяльності Крайового Комітету Голодомору, спрямованої на поширення правди про організований сталінською владою штучний голод українців та розуміння Голодомору як ґеноциду українського народу.

Читачі УП згадують, як їхній родини пережили Голодомор

"Унікальність продукту полягає в тому, що власники кредитної картки VISA Holodomor робитимуть фінансові внески, не витрачаючи власних коштів, - йдеться у повідомленні прес-служби. - Внески до Крайового Комітету Голодомору – які складатимуть 1% від обсягів щоденного використання картки – сплачуватиме УНФКС".

 "...Легкий шлях зробити внесок у пам'ять про Голодомор - і вам це нічого не коштуватиме"

Представляючи кредитну картку, голова дирекції кредитної спілки Володимир Дробенко відзначив особливе значення цього продукту.

“Відтепер не лише політичними деклараціями та громадськими акціями, але й звичайними предметами щоденного вжитку українці мають змогу сприяти утвердженню правди про один із найстрашніших злочинів проти людства в ХХ столітті”, - сказав Дробенко.

Американський історик: "В Україні було два голодомори - радянський і нацистський" (ОНОВЛЕНО)

Кредитна картка VISA Holodomor стане доступною для замовлення членів Української Національної ФКС, починаючи з грудня 2011 року.

Українська Національна Федеральна Кредитна Спілка обслуговує інтереси діаспори в Нью-Йорку та східних штатах США від 1965 року. Із активами на суму понад 135 млн. доларів, УНФКС надає весь спектр фінансових послуг своїм членам, кількість яких становить більше ніж 7 тисяч.

Крайовий Комітет США для визнання Голодомору Ґеноцидом 1932-1933 рр. охоплює 16 українських організацій та осередків, що діють на теренах США, з метою сприяння впровадженню освітніх та інформаційних програм щодо Голодомору, проведенню заходів з увічнення пам’яті жертв Голодомору і збереженню спадщини тих, хто залишилися живими.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.