Янукович так і не поклав квіти до пам'ятника львівським професорам

Президенти Польщі та Німеччини Броніслав Коморовський і Крістіан Вульф поклали у Вроцлаві квіти до пам'ятника розстріляних нацистами професорів Львівських університетів. Віктор Янукович не прибув на церемонію.

Про це повідомляє "Польське радіо".

Покладання квітів відбувалося в рамках святкування 200-річчя Вроцлавського університету, в якому Янукович мав узяти участь разом із німецьким і польським президентами. Однак візит українського президента до Польщі було відкладено нібито через туман на місцевому аеродромі.

Пам'ятник львівським професорам розташовано у Вроцлавській політехніці, він присвячений ученим, які було замордовані гітлерівцями 4 липня 1941 року на Вулецьких пагорбах у Львові. Тоді нацисти розстріляли 36 львівських учених, серед яких були науковці світового рівня - філолог Тадеуш Бой-Желеньський, медик Антоній Цєшинській, ректор "Львівської політехніки" Каспар Вайгель та інші.

Аналогічний пам'ятник було відкрито цього року за сприяння Львівської міськради у Львові.

Убивство професорів у Львові: факти і міфи

Польське радіо повідомило, що неофіційною темою зустрічі лідерів трьох країн мала бути доля ув'язненої Юлії Тимошенко.

Після закінчення святкування президент Німеччини Крістіан Вульф висловив жаль з приводу того, що погода завадила українському президенту відвідати урочистості, і промовисто натякнув, що зустріч відбудеться, "коли з України спаде туман".

У вересні 2011 року в костелі сусіднього з Вроцлавом міста Свидниця за участі місцевої влади було відкрито пам'ятну таблицю, яка звинувачує у розстрілі львівських професорів українців із батальйону "Нахтіґаль".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.