Більшість Київради байдужа до долі Музею історії Києва

Для внесення в порядок денний сесії Київради проекту рішення щодо тривожної ситуації з Музеєм історії Києва не вистачило 4 голосів.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

За внесення в порядок денний пленарного засідання Київради питання щодо ситуації навколо Музею історії Києва, ініційоване фракцією "УДАР", проголосували фракції  БЮТ, "УДАР", "Соціальна справедливість" і ще кілька дрібних.

"Фракція Партії Регіонів і ті фракції, які безоглядно орієнтуються на цю політичну силу, не підтримали розгляд питання, - заявив Бригинець. - Таким чином, конфлікт навколо Музею історії Києва триватиме".

Проект рішення включав в себе звернення до КМДА з вимогою надати музею відповідне приміщення.

Нагадаємо, з 2004 року Музей історії Києва не має постійного приміщення. Його фонди зберігаються в Українському домі, а археологічний відділ, розташований у Будиночку Петра на Подолі, намагаються виселити.

Тиждень тому для вивезення археологічних експонатів Музею історії Києва на Поділ приїхала... звичайна вантажівка. На вимогу співробітників музею надати документ про право перевезення музейних експонатів водій і вантажники, що приїхали за ними, ретирувалися. 

Два тижні тому завідувач археологічним відділом Музею історії Києва Віталій Ковалинський, заявив, що відділ за підозрілих обставин намагаються виселити з "Будиночку Петра" на Подолі у непристосовані приміщення.

Улітку 2011 року київська влада пообіцяла переселити музей у скандальну забудову над метро "Театральна". Депутати Київради від опозиції кажуть, що це приміщення не пристосоване для збереження експонатів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.