Януковича і прокуратуру просять заборонити Сталіна у Севастополі

Громадські та мистецькі діячі вимагають від Януковича заборонити розміщення портретів Сталіна на міському транспорті Севастополя.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років звернувся до Президента України з проханням не допустити відродження сталінізму в Україні. Приводом до заяви стала ініціатива людей, які назвалися "ентузіастами, об'єднаними ідеєю", розмістити на місцевих автобусах та тролейбусах портрети Сталіна.

Аналогічні звернення також скеровано до голови Севастопольської міської державної адміністрації, голови Севастопольської міської ради, Генерального прокурора України та прокурора Автономної Республіки.

У Громадському комітеті із вшанування жертв Голодомору зазначили, що організатори акції, прикриваючись подвигом червоноармійців, які боролись проти нацистської окупації, прагнуть демонстративно возвеличити постать тирана Йосифа Сталіна.

Також автори звернення підкреслюють, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року Йосиф Сталін був визнаний особою, яка умисно організувала геноцид українців.

"Тому розміщення портретів Йосифа Сталіна на транспортних засобах є порушенням норм вітчизняного законодавства, суперечать правовій оцінці європейських структур і врешті є наругою над пам'яттю мільйонів загиблих. Подібні дії ставлять під сумнів правовий характер держави Україна, її орієнтацію на загальноєвропейські цінності" - зазначає Громадський комітет.

"Просимо Вас негайно втрутитись у ситуацію та покласти край будь-яким спробам відродження сталінізму, звеличенню радянського диктатора Йосифа Сталіна, зокрема розміщенню його портретів на міському транспорті Севастополя," - пише обурена громадськість.

Нагадаємо, що Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. створений минулого року, до його складу входять 40 знакових постатей в науковому, мистецькому та громадському житті країни: Ольга Богомолець, В'ячеслав Брюховецький, Володимир В'ятрович, Іван Вакарчук, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, (Зоря) Євстратій, Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Василь Марочко, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Телищак, Ігор Юхновський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.