Українці і німці разом досліджуватимуть діяльність Гестапо у Львові

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відвідала делегація представників німецького Громадського об'єднання "Саксонські меморіали в пам'ять жертвам політичного терору" (м. Дрезден, Німеччина) на чолі із доктором Петером-Паулем Штраубе.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Під час зустрічі німецькі та українські колеги вирішили налагодити співпрацю між "Саксонськими меморіалами" та "Тюрмою на Лонцького" щодо обміну інформацією про діяльність ґестапо у Львові у 1941-1944 роках, функціонування нацистських в'язниць та таборів на Львівщині, пошуку в архівах Німеччини документів про діяльність нацистської адміністрації в Західній Україні.

Петер-Пауль Штраубе підкреслив: "Співпраця "Саксонських меморіалів" і музею "Тюрма на
Лонцького" може стати важливим кроком у розкритті злочинів нацизму на території України, розкрити досі невідомі сторінки історії в'язниці та тих українців, які страждали від нацизму".

Директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий вважає, що "співпраця дозволяє науковцям оцінити злочин нацизму чи комунізму в широкому загальноєвропейському контексті, зрозуміти у яких геополітичних умовах боролися українці за створення незалежної держави".

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" - музей, створений у колишній катівні КГБ та Гестапо, він один із трьох у Східній Європі (два інших - це музей-тюрма НКВД у Вільнюсі та музей-тюрма Штазі в Берліні).

"Саксонські меморіали" займаються вивченням питань історії політичного терору під час Другої світової війни та у післявоєнний період.

У квітні 2011 року "Саксонські меморіали" передали СБУ електронну базу даних на 150 тисяч радянських військовополонених часів Другої світової.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.