КМДА зібралося віддати "Київську фортецю" державі

КМДА підготувала проект рішення Київради "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу Національної історико-архітектурної пам'ятки-музею "Київська фортеця".

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

Депутат пояснив важливість прийняття Київрадою питання передачі Фортеці тим, що київська громада не має достатніх ресурсів, щоб утримувати "Київську фортецю" в належному стані. Пам'ятка не охороняється. Також співробітники музею не отримують надбавки за звання "національного".

"Передача музею до державної власності є найкращим виходом з ситуації. Сподіваюся, зазначений документ буде винесений на одну з найближчих сесій Київради", - наголосив Бригинець.

Нагадаємо, питання щодо передачі Київської фортеці до державної власності було винесене на сесію Київради ще 14 липня 2011 року. Його зняли з розгляду, мотивуючи це проханням голови КМДА Олександра Попова, який нібито планує розмістити на території фортеці Музей історії Києва .

Згодом виявилося, що башту №4 за адресою вул. Старонаводницька, 2 - що входить до музейного комплексу - хочуть передати у приватні руки. Ще пізніше, зі слів одного з чиновників КМДА, депутатам стало відомо, що питання гальмують, бо фортецю хочуть обміняти або продати.

Київська фортеця є одним із претендентів на звання "7 чудес України" в категорії "фортеці". Це найбільша земляна фортеця в Європі.  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.