У Севастополі "ідейні громадяни" готують тролейбус з портретом Сталіна

7 листопада, до 70-річчя параду 1941 року на Червоній площі в Москві, у Севастополі з'являться тролейбуси та автобуси з портретами Сталіна.

Такі "Автобуси Перемоги" з'являться також на вулицях міст Росії і в Мінську, пише "Севастопольская газета".

Організатори проекту стверджують, що не мають відношення до жодної політичної сили або партії ні в Росії, ні в інших країнах, а гроші на акції збирають через інтернет.

"У Севастополі ми ведемо переговори з підприємством "Севтролейбус" і рекламною фірмою, яка буде обклеювати транспортний засіб. Якщо раптом з боку влади або керівництва самого підприємства виникнуть заперечення, то ми домовимося з приватними перевізниками і обклеїмо автобус", - розповів координатор проекту "Автобус Перемоги" в Севастополі, блогер Борис Рожин.

"Це неважливо - на тролейбусі чи автобусі будуть розміщені плакати. Головне, щоб люди їх побачили і замислилися над тим, що відбувається в країні", - додав він.

 
Фото "Севастопольской газеты"

Як розповів координатор регіональних запусків проекту "Автобус перемоги" Андрій Блінський, біля витоків руху стояв пітерський журналіст Віктор Логінов.

"Нам дуже хотілося підключити і Київ, але там є певні труднощі. Ми не впевнені, що влада пропустить такий автобус", - сказав він.

"У Севастополі у нас є свій оргкомітет, який більшою мірою складається з блогерів-ентузіастів. Ми всі просто громадяни, пов'язані однією ідеєю. У нас навіть організації поки немає, але ми над цим працюємо", - додав Блінський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.