Львівському аеропорту хочуть дати ім'я чи то Бандери, чи Данила Галицького

Фракція партії "ВО Свобода" у Львівській міськраді внесла на розгляд сесії пропозицію звернутися до Кабміну із проханням назвати міжнародний аеропорт "Львів" ім'ям лідера ОУН Степана Бандери.

З такою пропозицією звернувся депутат міськради від "Свободи" Василь Горон, повідомляє УП з посиланням на прес-службу "ВО Свобода".

У підготовленому "Свободою" зверненні сказано, що цю ідею подали жителі Львова на зустрічах з депутатами від партії.

Львівська міськрада має намір розглянути звернення на сесії 20 жовтня.

У свою чергу мер Львова Андрій Садовий пропонує надати аеропорту "Львів" ім'я короля Данила Галицького.

З відповідною пропозицією він звернувся до керівництва держави, повідомляє прес-служба Львівської міськради.

"Було багато пропозицій щодо назви нашого летовища: назвати іменем Пінзеля, іменем Франка. Я звернувся до керівництва держави з пропозицією назвати аеропорт іменем короля Данила Галицького - засновника нашого міста, іменем чи не єдиного українського короля", - сказав він.

При цьому Садовий зазначив, що аеропорт є державним, тому остаточне рішення прийматиме держава.

Нагадаємо, восени 2010 року львівські інтелектуали розпочали збір підписів за те, щоб назвати аеропорт іменем всесвітньо відомого галицького скульптора XVIII-го сторіччя Івана Ґеорґа Пінзеля.

Тим часом у Криму тривають суперечки щодо назви аеропорту "Сімферополь": кримські татари виступають за присвоєння йому імені радянського льотчика-аса Амет Хан Султана, а проросійські організації хочуть назвати аеропорт на честь фаворита Катерини ІІ Григорія Потьомкіна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.