13 країн Європи створили аналог спільного Інституту національної пам'яті

Наші колишні сусіди по соціалістичному табору спільно вивчатимуть досвід сталінізму і комунізму - і поширюватимуть це знання на Захід. Щоб там не забували, що нацизм не був "єдиним абсолютним злом".

В Празі за участі прем'єр-міністрів Чехії, Польщі й Угорщини створено Платформу Європейської пам'яті й сумління (ПЄПС) - міждержавну установу, метою якої є вивчення і поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів.

Про це повідомляє "Жеч Посполіта" з посиланням на агенцію PAP.

Метою новоствореної організації, яка поєднує 13 країн Євросоюзу і 21 державну установу, є співпраця з метою поширення знань про тоталітарні режими і вшанування їхніх жертв.

Від Януковича вимагають засудити комунізм

Переважно там представлені пост-соціалістичні країни Центральної Європи - Болгарія, Голландія, Естонія, Латвія, Литва, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія та Швеція.

Керівником ПЄПС став швед Ґоран Ліндблад, а виконавчим директором - Неєла Вінкельманова з чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів. Польська сторона представлена головою Інституту національної пам'яті Лукашем Камінським і заступником директора Музею Варшавського повстання Павлом Укельським.

Екскурсія Музеєм Окупації Латвії (ФОТО)

Платформа заснована на підставі резолюції Європарламенту, який у квітні 2009 року закликав створити організацію, котра б забезпечила співпрацю регіональних дослідницьких центрів, які вивчають історію тоталітарних режимів для створення загальноєвропейського центру документації. 

Валерій Солдатенко: "Інститут національної пам'яті не буде проводити люстрацію"

"Наша організація матиме певний ухил щодо поширення знань про тоталітарні режими на Захід, де це знання набагато слабкіше, - сказав Павло Укельський у інтерв'ю виданню "Наш Дзєннік". - Передусім ідеться про те, щоб розглянути все XX століття як століття тоталітарних режимів. Про це часто забувають, особливо на Заході - про те, що в минулому столітті існувало не єдине абсолютне зло, яке було представлено нацизмом, але було й інше, яке представляв радянський комунізм".

Гітлер проти Сталіна - хто був гірший?

За словами Укельського, ПЄПС спробує достукатися до свідомості західних європейців, які розглядають Другу Світову війну виключно через призму боротьби з нацизмом і Голокосту: "Спільну свідомість десятків мільйонів людей не вдасться змінити ні за рік, ні за п'ять років. Але цю роботу треба вести. Платформа повинна стати однією з тих крапель, які точать камінь".

"Кілька десятиліть тому Захід прийняв як очевидну певну версію історичної пам'яті, - зазначив Укельський. - Тепер ми хочемо показати, що це зовсім не настільки очевидно. Що Друга світова війна не була сутичкою добра зі злом, в ній брали участь три сторони: дві тоталітарні системи і світ західної демократії. 

В Україні немає єдиної державної політики історичної пам'яті

Представник ПЄПС підкреслив, що Платформа відкрита до співпраці з організаціями з держав, які не входять до Євросоюзу - "таких як Україна чи балканські країни".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.