Кузьмук не збивав російський Ту-154 над Чорним морем - суд

Господарський суд Києва відмовився задовольнити позов російської авіакомпанії "Сибір" у справі про катастрофу російського пасажирського лайнера Ту-154, який був нібито збитий ракетою під час навчань у 2001 році. Хто збив - невідомо, але не українці.

Про це повідомляє "Дельфі" з посиланням на РІА "Новості".

"Ми виграли цю справу, - повідомив адвокат Міноборони України Андрій Козлов. - Суд оголосив резолютивну частину - в позові відмовлено повністю".

Нагадаємо, що літак Ту-154 авіакомпанії "Сибір", котрий виконував рейс Тель-Авів - Новосибірськ, зазнав катастрофи у жовтні 2001 року . Загинули всі 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

За раніше озвученим висновків Міждержавного авіаційного комітету (МАК), російський Ту-154 авіакомпанії "Сибір" був збитий зенітною ракетою, випущеною комплексом С-200В з району Феодосії в Криму. В день катастрофи, 4 жовтня 2001 року, там проводилися військові навчання української армії.

Російські експерти встановили, що корпус літака отримав "множинні пробоїни від металевих предметів сферичної форми, що відповідають елементам ураження бойової частини зенітної ракети". В МАКу наполягають, що це була українська ракета, над якою військові втратили контроль під час навчань.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $ 7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих моральну компенсацію в розмірі $200 000 на кожного загиблого.

У 2004 році авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

У січні цього року українська комісія оголосила про те, що ракета не збивала Ту-154. До такого висновку прийшла комісія Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).

Як випливає з висновку КНДІСЕ, під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становити 780 метрів. У такому випадку в літак потрапило б "до трьох вражаючих елементів". "Знищення літака при таких умовах є практично неможливим", - заявили в КНДІСЕ, при цьому не вказуючи інших можливих причин катастрофи Ту-154.

На проведення додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли в Міноборони Україні, де заперечують, що лайнер був збитий саме українською ракетою.

На думку українських експертів, літак не був збитий ракетою, як вважалося раніше, а вибуховий пристрій міг знаходитися зовні або всередині Ту-154. Зокрема, це міг бути вибуховий пристрій, розташований "між стелею внутрішньої частини літака" і його корпусом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.