Спецпроект

Музей "Тюрма на Лонцького" важливий для демократії — дипломат

Висвітлення злочинів тоталітаризму, зокрема діяльність Національного музею "Тюрма на Лонцького", має важливе значення для подолання тоталітарного минулого України.

Про це заявив радник посольство Канади в Україні Грегорі Лемермейер, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Лемермейер відвідав Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького", де ознайомився з експозицією музею та поспілкувався з директором Русланом Забілим і членом наглядової ради Володимиром В'ятровичем.

Грегорі Лемермейєр наголосив на великому значенні висвітлення злочинів тоталітаризму для становлення демократії в Україні.

Дипломат зацікавився музеєм, адже Канада слідкує за демократичними процесами в Україні загалом, і за розвитком Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" зокрема.

Лемермейєр висловив інтерес до стану справ із кримінальним переслідуванням істориків, які досліджують визвольний антитоталітарний рух, тиском на Руслана Забілого і працівників музею. Радника посольства Канади також цікавили перспективи передачі "Тюрми на Лонцького" зі сфери відання СБУ.

Представник Посольства Канади з інтересом розпитував про Костя Цьмоця, із родини якого походить дружина пана Лемермейєра. Цмоць - обласний референт Служби безпеки ОУН Дрогобиччини, який у 1942 році, під час німецької окупації, визволив із в'язниці на Лонцького провідних членів українського підпілля Ярослава Старуха та Дмитра Грицая.

Руслан Забілий, директор музею, зазначив: "Тюрма на Лонцького" є символом пам'яті тисяч родин про їх близьких, котрі стали жертвами злочинних політичних режимів, і ця пам'ять зосереджена не лише в Західній Україні, навіть не тільки в Україні, але й по всьому світу. Музей відвідують тисячі людей, і серед них багато іноземців, які завдяки "Тюрмі на Лонцького" по-новому дивляться на світову історію".

Нагадаємо, що в жовтні минулого року Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відвідав прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер, який зазначив, що добре поінформований про тиск на історика Руслана Забілого та працівників музею, і саме це стало однією з причин його приїзду до Львова у музей "Тюрма на Лонцького".

ДОВІДКА 

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" - музей, створений у колишній катівні КГБ та Гестапо, він один із лише ТРЬОХ у Східній Європі (два інших - це музей-тюрма НКВД у Вільнюсі та музей-тюрма Штазі в Берліні).

Музей за ініціативи львівської громади відкрито 28 червня 2009 року, 14 жовтня він отримав статус національного. У 2010 розпочалася передача музею у підпорядкування Українському інституту національної пам'яті, яка була зупинена yрядом Азарова

Наприкінці 2010 року Музей мав відкрити експозицію про переслідування дисидентів, проте у вересні 2010 року працівники СБУ затримали директора музею Руслана Забілого, вилучивши у нього комп'ютер та жорсткі накопичувачі, провели несанкціонований обшук музею, конфіскувавши у співробітників музею два ноутбуки з копіями історичних матеріалів, а також відеозаписи спогадів дисидентів, записані у 2009-2010 роках та документи, надані дисидентами та отримані із закордонних архівів. 

Руслан Забілий: "Хорошковський плутає радянський гриф "Секретно" і український "Таємно"

Незважаючи на доручення президента Януковича, у 2010 році уряд Азарова так і не відновив дію зупиненого розпорядження попереднього уряду про передачу музею Українському Інституту національної пам'яті, тому музей далі залишається в структурі СБУ. 

9 вересня 2011 року президент України підписав чергове доручення про передачу Національного музею "Тюрма на Лонцького" - тепер до сфери управління Міністерства культури України.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.