На Дніпропетровщині пам'ятниками борються з чорними археологами

Пам'ятний хрест на честь запорозьких козаків звели мешканці села Токівське на Дніпропетровщині.

Про це повідомляє 5-ий канал.

Люди кажуть - пишаються тим, що живуть в місцині, де три століття тому зимували запорізькі козаки. Про це свідчать козацькі артефакти, які знайшли на території села. Проте, скаржаться селяни, поки що їхніми знахідками цікавляться не науковці, а чорні археологи.

"Монети, хрестики, ножі, стріли, стріла - ось ця називалася бронебійна, вона пробивала кольчуги, спеціально викована, ключі від люльки - все це предмети побуту козаків, - повідомив мешканець Токівського Юрій Сергійчук. - А ось одна яма, дальше є друга, третя, ось невеличкі ямки, які свідчать про те, що тут досі ведуться розкопки чорних археологів".

Мародерів прогнали місцеві жителі. І щоби захистити колишню козацьку територію - розпочали кампанію за те, щоб це місце офіційно визнали історичним.

Віктор Мартян, сільський голова Токівського: "Треба робити це терміново, щоб воно було під охороною держави, тому що ...знахідки, будуть копати, це не годиться".

Історики, яким місцеві передали знахідки на експертизу, підтвердили їхнє козацьке походження. І припускають, саме на тих землях свого часу був зимовий табір козаків.

Олександр Кашнерук, директор Нікопольського краєзнавчого музею: "Це надзвичайно гарну справу мають жителі цього району, бо вони гордяться своїм минулим, і, мабуть, хочуть побачити якісь більш конкретніші речі, проте хлопці, які там знайшли свої речі, вони не заховали їх, а показали публічно, і це наштовхнуло їх на те, що саме там був зимівник, але це не науковий висновок...Засвідчити цей факт можуть спеціалісти краєзнавчого музею".

Щоби почати розкопки - науковці мають отримати чимало дозволів. Кажуть, бюрократична тяганина може тривати півроку, а то й більше.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.