Під Києвом реконструюють бої в укріпрайоні 1941-го

"18" вересня 2011 року, з нагоди 70-річчя оборони Києва громадською організацією "Київський Клуб "Червона зірка" та історико-патріотичним клубом "Пошук" буде проведено військово-історичний захід "Київський укріплений район - КиУР-1941" біля ДОТу №205 в селі Юрівка Києво-Святошинського району Київської області.

Про це повідомляє прес-служба клубу "Червона Зірка".

Участь в заході приймають військово-історичні клуби України, що займаються вивченням військової історії та реконструкцією підрозділів Червоної Армії й Вермахту. Захід відбудеть за сприяння Національної кіностудії ім.О.Довженка та Віто-Поштової сільської ради.

Танки в снігах. "Червона Зірка" реконструювала зимові бої під Києвом (ФОТО)

Батальна сцена включає елементи підготовки киянами та бійцями Червоної Армії захисних оборонних смуг, евакуацію мирного населення, повітряні нальоти авіації та основний епізод - спроба штурму ДОТу №205 підрозділами німецької армії та героїчна оборона захисників КиУРу.

ДОВІДКА

Молодіжна громадська організація "Київський клуб "Червона Зірка" - патріотичне об'єднання, яке в першу чергу ставить перед собою завдання про формування патріотичних почуттів і національної свідомості молодих громадян на основі прикладів героїчної боротьби українського народу в період Першої та Другої світових воєн та насамперед у Великій Вітчизняній війні як основної складової Другої світової війни, визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини.

Одною із форм патріотичного виховання в Молодіжній громадській організації "Київський клуб "Червона Зірка" є поглиблене вивчення історії українського народу на основі проведення фестивалів військово-історичних реконструкцій.

У Києві відтворили участь 1-го Українського з американцями в 1945-му (ФОТО)

В цих заходах приймають участь військово-історичні клуби Росії, Білорусії, Чехії, Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Румунії, Німеччини та з багатьох міст України. Глядачами таких вистав вже стали десятки тисяч українців.

Київський клуб "Пошук" - найстаріша та найпотужніша пошукова організація Київської області. Клуб створений в 1978 році та об'єднує пошукові загони, музеї, ветеранські організації. Лише за останні роки пошуковцями Клубу було знайдено та поховано рештки більше ніж 1200 бійців Червоної армії, відкрито музейний комплекс "Пояс Слави" (Київський Укріплений Район).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.