Спецпроект

Синагога в Сатанові може впасти так само, як вежа у Кам'янці

Православний і римо-католицькі священики, працівники культури, громадські діячі, краєзнавці, представники влади б'ють на сполох з приводу катастрофічного стану визначної пам'ятки архітектури Поділля синагоги-фортеці в Сатанові.

Приводом для цього стала новина про руйнування Нової (Великої) вежі Кам'янець-Подільської фортеці, повідомляє Релігійно-інформаційна служба.

Автори звернення, яке отримала РІСУ, застерігають, що подібна доля може спіткати іншу пам'ятку XVI-го сторіччя - синагогу в Сатанові, яка є пам'яткою архітектури та історії національного значення.

"Як і замок в Кам'янці-Подільському, її зводили неприступною твердинею. Потужні, двометрової товщини, стіни оборонної синагоги були розраховані, аби витримати гарматний обстріл. Під час неодноразових татарських та турецьких нападів вони й витримували, - йдеться у зверненні. - На жаль, на сьогодні ці мури вкриті мереживом тріщин, що швидко розростаються. Якщо не вжити термінових заходів, уже найближчим часом цю історичну, художню та духовну пам'ятку чекає доля Великої вежі".

На думку підписантів, ця втрата стане вже безповоротною - унікальне коробове склепіння, яким вона перекрита, навряд чи може бути повторене. Обвал також знищить і вирізаний з каменю високохудожній бароковий арон-кодеш XVIII ст. - його теж навряд чи вдасться відтворити.

Про Сатанівську синагогу та інші пам'ятки унікального містечка (ЕКСКУРСІЇ)

"На превеликий жаль, у районному бюджеті відсутні кошти навіть на найнеобхідніші  аварійно-консерваційні роботи, не кажучи вже про повноцінну реставрацію, - стверджують автори звернення. - Тож звертаємося до усіх небайдужих, у першу чергу до бізнесменів-євреїв - врятуйте цю давню пам'ятку! Якщо для нас, українців та поляків, - це унікальна історична та високохудожня споруда, то для євреїв це ще й не аби яка святиня. Нагадаємо, що оборонна синагога в Сатанові є чи не найвизначнішою пам'яткою юдаїки не лише в Україні, але й усій Східній Європі".

Під зверненням  підписалися: Альберт Собков, селищний голова Сатанова; Олег Федоров, завідувач відділу культури та туризму Городоцької РДА; протоєрей Володимир Наглій, священик православного Свято-Троїцького монастиря, сел. Сатанів; священик Віктор Лутковський, настоятель римо-католицького храму Святого Станіслава, м. Городок Хмельницької обл.; священик Владислав Зарічний, ректор Інституту богословських наук, м. Городок; Борис Слободнюк, позаштатний співробітник служби охорони культурної спадщини Хмельницької ОДА, доглядач сатанівської синагоги на громадських засадах; Борис Коваль, генерал-майор запасу (м. Хмельницький); Оксана Походонько, директор районного будинку культури; Станіслав Гуменюк - художник, заслужений діяч культури і мистецтв Польщі; Ігор Олійник, краєзнавець.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.