Спецпроект

15% українців вважають, що перемога ГКЧП покращила б їхнє життя

Кожен третiй росiянин i українець переконанi, що перемога Державного комiтету з надзвичайного стану (російською "ГКЧП") у серпнi 1991 року нiяк не змiнила б їхнього життя (32% i 30% вiдповiдно).

Такi данi мiстяться в прес-релiзi Всеросiйського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), повідомляє "Інтерфакс" .

Частка тих, хто припускає погiршення свого життя в цьому випадку, становить 17% серед росiян i 18% українцiв. Позитивний сценарiй пiдтримують лише 14% опитаних у Росiї та 15% мешканцiв України.

Як зазначається в дослiдженнi соцiологiв, з роками давати оцiнки подiям серпня 1991 року стає дедалi складнiше не лише жителям Росiї, а й українцям: частка тих, кому складно назвати причини провалу перевороту, серед опитаних в обох країнах становить третину (по 34%). Причому в Росiї ця кiлькiсть за 20 рокiв зросла з 7% до 34%.

Аналiзуючи причини провалу путчу ГКЧП 1991 року через 20 рокiв, росiяни та українцi солiдарнi у своїх думках, зазначається в повiдомленнi ВЦВГД. Найчастiше, за даними соцiологiв, респонденти приходять до висновку, що причиною була погана органiзацiя та пiдготовка перевороту (25% i 22% вiдповiдно).

ГКЧП - початок кінця. Союз помирав під музику "Лебединого озера"

Водночас вiдразу пiсля серпневих подiй громадяни, як правило, пов'язували невдачу ГКЧП з активними дiями населення та керiвництва країни (52% i 53% вiдповiдно). З роками роль громадянського опору та дiй влади опитанi в Росiї вважають дедалi менш значущою (з 52% до 17% i з 53% до 12%).

За останнi десять рокiв менш значущим для результату перевороту став i розкол, що стався в тi днi в армiї, МВС i КДБ (з 21% до 12%), а також вiдсутнiсть пiдтримки ГКЧП в регiонах (з 15% до 7%).

Опитування ВЦВГД проводилося 6-7 серпня в 46 областях, краях i республiках Росiї. В Українi синхронiзоване опитування провела компанiя Research&Branding Group у 24 областях України та АР Крим.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.