Спецпроект

У Карпатах з військовими почестями перепоховали загиблих у 1939-му

На Верецькому перевалі у Сколівському районі Львівської області 20 серпня із військовими почестями перепоховали останки сімох січовиків Карпатської України.

В урочистостях взяли участь голова Львівської обласної ради О. Панькевич, заступник голови Львівської ОДА І.Стефанишин, представники громадськості Львівської та Закарпатської областей.

З 2008 року комунальне підприємство Львівської облради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля" проводить пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі.

Перше поховання - могилу із останками 10 січовиків - знайшли у листопаді 2008 року в околицях села Верб'яж Воловецького району Закарпатської області.

Як свідчать знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Один із лідерів ОУН називає можливі прізвища тих, кого знайшли на перевалі

Їх урочисто перепоховали на цвинтарі, на якому в майбутньому спорудять меморіал захисникам Карпатської України.

У серпні 2011 року пошуковці ексгумували останки ще сімох січовиків, які урочисто перепоховати 20 серпня.

Нагадаємо, що 1939 року на Верецькому перевалі угорські та польські прикордонники розстріляли близько 600 полонених бійців Карпатської Січі (армії Карпатської України) - багато з них були вихідцями з Галичини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.