Спецпроект

Розстріляні на перевалі могли бути прикордонниками Карпатської України

Останки розстріляних людей, знайдених археологами біля Верецького перевалу, могли належати бійцям прикордонного відділу Карпатської Січі на чолі зі Степаном Гинилевичем.

Про це "Історичній Правді" повідомив президент Середовища УГВР, працівник штабу Карпатської Січі (армії Карпатської України - ІП) в 1939 році Євген Стахів.

"Описані ІП останки знайденого чоловіка років 35-50 , з годинником і офіцерською портупеєю, напевно належать Степану Гинилевичу - коменданту охоронного відділу Січі на кордоні з Галичиною, - сказав Стахів. - Їхній відділ стояв на заваді польським диверсантам, які мали влаштовувати акції саботажу новопроголошеній державі".

1939: Проголошення незалежності Карпатської України (ВІДЕО)

За словами Стахіва, у 1939 році він їздив до відділу Гинилевича з інспекцією: "Вони тоді базувалися в селі Торунь (нині Межигірський район Закарпаття - ІП). Гинилевич, син священника з Перемишля, був моїм земляком і ми з ним спілкувалися.

Степан Гинилевич носив портупею і форму поручика Карпатської Січі, мав біля 40 років, тож цілком підходить під опис невідомого офіцера, знайденого у братській могилі у Воловецькому районі Закарпаття.

 Знайдені речі, які могли належати Гинилевичу

Стахів також припустив, що в тій же могилі може бути похований інший боєць прикордонного відділу Карпатської Січі Матій "Мацько" Гасин - брат майбутнього полковника УПА Олекси "Лицаря" Гасина.

Нагадаємо, що археологи комунального підприємства Львівської облради "Доля" (пошук поховань учасників визвольних змагань і жертв воєн та репресій) знайшли на Верецькому перевалі з закарпатського боку дві братські могили людей, розстріляних не раніше другої половини 1938 року. 

 Ще одна братська могила карпатських січовиків (ФОТО)

Свідчення місцевих мешканців і одяг та особисті речі похованих з величезною імовірністю свідчать, що вони були бійцями армії Карпатської України, розстріляними угорськими військами навесні 1939-го.

Євген Стахів - член ОУН з 1934 року, боєць Карпатської Січі, учасник похідних груп ОУН на Східну Україну, засновник націоналістичного підпілля на Дніпропетровщині і Донбасі, один із засновників Української Головної Визвольної Ради, прибічник демократичного крила ОУН, кавалер орденів "За заслуги" і Ярослава Мудрого.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.