Спецпроект

"Регіонали" хочуть поселити Музей історії Києва у фортечній башті

Тільки 32 депутати Київради підтримали проект рішення сесії Київради про будівництво нового приміщення для Музею історії Києва.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури і туризму Олександра Бригинця.

"КМДА розглядає в якості потенційного приміщення для Музею історії Києва IV-ту башту Київської фортеці за адресою вул. Старонаводницька, 2. Про ці плани громада дізналась майже випадково, коли натиснула на провладну більшість під час обговорення питання реновації багатостраждального музею. Мені здається, що такі проекти повинні широко обговорюватись до їх прийняття, а не вирішуватись кулуарно", - заявив Бригинець.

Депутата нагадав, що площа IV башти у 3 тис кв.м, що значно менше, ніж потреби музею, якому необхідно до 10 тис кв.м. Це, навіть, менше, порівнюючи з приміщенням Кловського палацу, в якому музей знаходився до 2003 року, який мав 4 тис кв.м.

Депутат висловив сподівання, що війна киян з владою за Музей історії Києва підходить до кінця.

Як запевнили представники Партії регіонів в Київраді, на сесію 20 вересня 2011 буде винесено проект рішення про виділення приміщення для Музея історії Києва - IV башти комплексу Київської фортеці в за адресою вул. Старонаводницька, 2.

Про відповідну ініціативу голови КМДА О.Попова стало відомо під час обговорення питання щодо передачі Київської фортеці до державної власності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.