Спецпроект

У Києві затопило меморіал Голодомору

У Києві через зливу затопило експозиційну залу національного музею "Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Україні".

Про це повідомив директор музею Віктор Діденко, передає "Радіо "Свобода".

За його словами, нині музей закритий, і коли відновить свою роботу, поки невідомо.

"Ми мали працювати цими днями. Але через підтоплення найближчим часом музей не працюватиме - поки все не усунемо і не розберемося, у чому причина", - додав він.

Директор музею наголосив, що, на його думку, "те, що трапилося, - це прорахунки проектно-будівельних робіт".

"Не продумали, що робити з водою, яка потрапляє до "Свічі пам’яті" (наземної частини меморіалу), через яку вода потрапляє до "Зали пам’яті", тобто експозиційної зали, яка знаходиться прямо під "свічею", - повідомив він.

За словами Діденка, збитки у музеї поки не рахували.

"Ми вже винесли близько 40 відер води. Затопило 5 проекторів, які висять під стелями. Зараз ми знімаємо решту. Скільки це буде коштувати державі, я не знаю", - сказав директор.

Нині приміщення національного музею перебуває на балансі Київської міської державної адміністрації.

За даними дирекції, у 2010 році музей відвідало близько 260 тисяч осіб.

Національний музей "Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Україні" відкрили для відвідувачів у серпні 2009 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.