Спецпроект

Під Києвом лицарі штурмували середньовічну фортецю (ФОТО)

У "Парку Київська Русь" під Києвом пройшов історичний фестиваль "Лицарство XV століття - Штурм фортеці".

Атмосферу Середньовічної Європи відтворювали понад 300 українських та закордонних реконструкторів і артистів різних жанрів, повідомляє УП.Життя.

Учасники дійства влаштували видовищну середньовічну битву "меле": лицарі продемонстрували всі обладунки, зброю та бойові маневри.

 Вітальний вихід усіх учасників - представників різних клубів реконструкції

Билися лицарі на совість. Від ударів прогиналися шоломи та ламалися списи.

 З луками й стрілами, мечами й списами, у кольчузі й шоломах...

"Було спекотно. Проте зараз ми вдягнені в одяг з натуральних тканин, який добре вентилюється. До пекучого сонця ми були готові, адже у Середні віки особливих силових вправ лицарі не виконували, а більше уваги приділяли витривалості", - розповів Костянтин Тимофєєв (клуб "Рота святого Андрія").

"Без страху й докору"...

Поряд із лицарями були справжні дами, які після битв поїли своїх героїв водою та приводили їх до тями.

Реконструкція штурму фортеці XV сторіччя стала кульмінацією свята. Вона відбулася з використанням драбин, тарану, катапульти і требушету (метальної машини - ІП).

 Надто важке ядро не долітало навіть половини відстані до брами фортеці

Глядачам показали, як доблесні лицарі брали в облогу замки, яку використовували при цьому тактику та як мешканці захищали свої володіння.

Середньовічні "сапери" підривали частокіл порохом...

"Удари всі були справжніми. Ось, наприклад, у Генрі на обличчі та шоломі слід від "несправжнього" удару", - зізнаються лицарі й посміхаються.

 Хто зі зброєю до нас прийде, той від зброї й загине...

За лаштунками дійства, у таборі, де жили учасники фестивалю, теж панувала атмосфера суворого та романтичного Cередньовіччя: саморобний одяг та посуд, стародавні страви, життя просто неба.

 У таборі затишшя перед боєм

Відвідувачі ж могли пройти з екскурсоводом територією парку та послухати, як жили українці в Cередньовіччі.

Як розповіла одна з учасниць фестивалю Анна, для реконструкторів фестиваль тривав 4 дні: в четвер та п'ятницю шанувальники Cередньовіччя відтворювали історичні події в закритому колі, а в суботу й неділю - для відвідувачів.

1410: білоруська реконструкція про князя Вітовта (ВІДЕО)

За її словами, більшість реконструкторів глибоко вивчають певну добу, тож коли вони зустрічаються на фестивалях, то більшість уже знайомі - і їм є чим поділитися.

 Всі фото - УП.Життя

Анна також зізналася, що дійства без відвідувачів відбуваються дещо інакше, ніж на публіці: реконструктори почуваються вільніше й усе відбувається природніше, ніж на показ. Вона розповіла, що й у ніч перед показом реконструктори брали штурмом фортецю: відточували майстерність в улюбленій справі.

На дівчині - одяг простої селянки, який вона зшила сама. Кожна деталь одягу відповідає духу доби: від тканини й крою до взуття з "панчохами" та аксесуарів: ремінця, ґудзиків, головних уборів.

Анна розповіла, що деякі дівчата шиють собі одяг до кожного фестивалю, відповідно до обраного образу й статусу. Чоловіки ж часто шиють собі один костюм, який використовують, доки не зноситься. Але їм зазвичай ще належить одягати обладунки.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.