Спецпроект

В "Тюрмі на Лонцького" відкрилася фотовиставка про остарбайтерів

Після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам'ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір'ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрилася експозиція, присвячена долям українських остарбайтерів.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Документальну фотовиставку "Тріщина крізь усе життя" відкрили директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

"Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах "Тюрми на Лонцького", - розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Ґерінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій.

Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн - українці.

"Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов'янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта - у різних галузях промисловості", - розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го.

"Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, - нестерпні умови життя і репресії радянської влади", - підкреслила Марта Гавришко.

У 1942-1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, - підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: "Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла".

"І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися", - наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Година папуги. Погані передчуття професора Свяневича

"Я аніскільки не сумнівався, що вступ Радянської Росії у наші східні воєводства буде означати для них кінець існуючому там польському впливу і відрив тих територій від Польщі. Я не був би проти передачі тих воєводств незалежним Україні і Білорусі, якби такі існували, але не бачив сенсу в передачі їх Радянському Союзу". Як професор Свяневич передбачив Велику війну.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.