Спецпроект

Українські пошуковці готуються об'єднатися в національну асоціацію

18 червня в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд пошукових організацій України.

Про це "Історичну Правду" повідомили організатори заходу.

На з'їзді були присутні представники пошукових організацій з 22 областей, які займаються пошуком і перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни.

Голова оргкомітету з'їзду Ярослав Жилкін, говорячи про необхідність об'єднання пошуковців у Всеукраїнську організацію, підкреслив:

"Україна - єдина серед учасників Другої Світової війни не має профільного законодавства щодо увічнення пам'яті загиблих воїнів. Тому коли ми у якійсь області знаходимо останки і звертаємося до місцевої влади з питання їх перепоховання, то там просто не знають, що з ними робити. Немає закону - отже, немає державної програми, немає відпрацьованої процедури".

На думку Жилкіна, всеукраїнська організація пошуковців має лобіювати зміни до пошукового законодавства, направлені проти "чорних археологів": "Давайте говорити прямо - жодних "чорних археологів" у нас немає, а є мародери, які грабують могили. За це має бути введена кримінальна відповідальність. Можливо, це вдасться зробити, коли будуть вноситися зміни до Кримінального кодексу, ініційовані президентом".

Ще одне завдання всеукраїнського об'єднання - налагодження міжнародної співпраці. Керівник представництва Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Ганс-Ульріх Шрадер, виступаючи на з'їзді, висловив надію, що зі створенням національної асоціації пошуковців це співробітництво стане більш плідним. 

"Коли бачиш, як плачуть родичі на могилі батька, який загинув у Другій світовій війні, і про якого вони не мали жодних відомостей, відчуваєш, що наша робота є правильною, - підкреслив Шрадер. - Ми робимо перепоховання не тільки німецьких солдат, а й представників різних держав. З мертвими не воюють. Пам'ятаймо про те, що війна закінчена лише тоді, коли поховано останнього солдата".

На завершення з'їзду делегати одноголосно прийняли меморандум, у якому закликають державні органи до плідної співпраці.

На думку учасників, обласні об'єднання пошуковців повинні тісно взаємодіяти з регіональними органами охорони історико-культурної спадщини, місцевими органами влади, ініціювати прийняття відповідних державних програм і брати найактивнішу участь у їх реалізації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.