Спецпроект

Обіцянки влади про 150 музеїв у Києві до 2025 року - красива казка

Стратегія розвитку Києва передбачає відкриття 10 нових музеїв щороку. Однак у Генплані згадок про ці чудові цифри немає.

Про це повідомив голова постійної комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Вже двічі в КМДА презентувався проект стратегії розвитку Києва до 2025 року - обидва рази Олександром Поповим. Але стратегія це тільки тези, а реалізує їх Генеральний план, - зазначив Бригинець. - На робочій групі з Генплану Києва до 2025 року я згадував Стратегію Києва до 2025 року і намагався їх порівнювати".

Ось деякі з базових цифр Стратегії-2025, які викликають сумнів у депутата:

"Кількість музеїв у Києві зросте до 5 на 100 000 населення. Це означає, що їх буде 150-160, а зараз, як зазначено в стратегії, 26. Таким чином за 14 років у Києві відкриють 130 музеїв. Майже 10 щороку.

Нагадаю, що Музей Історії Києва досі без приміщення, три лаврських музеї під загрозою виселення, російський музей судиться за приміщення з іншим музеєм... Музеї не обладнані системами пожежогасіння, кліматичними установками в сховищах, не мають охорони, п'ять років не купують нових експонатів...

Зарплата працівників музеїв дорівнює зарплаті працівників дитсадків і бібліотек і значно нижча київського прожиткового мінімуму. Фахівців, які могли б прийти в нові 130 музеїв, просто не існує: свої - переважно пенсійного і передпенсійного віку, а приїжджі за такі гроші навіть кімнату в гуртожитку не зможуть винаймати. Як можна різко збільшити кількість музеїв уп'ятеро? Надати статус музею кожному музейному залу чи застосувавши ще якусь аферу.

Тим часом Генплан-2025 не передбачає будівництва ЖОДНОГО нового музею, як і будівництва приміщення для існуючого в ящиках Музею Історії Києва.

Генплан, який обговорюється фахівцями-реалістами, не може вмістити в себе фантазій американських стратегів, що розробляли Стратегію-2025. Генплан готується за участі усіх служб міста, які хоч якось відповідають за свої проекти і вимоги, а стратеги з-за кордону підготували Стратегію для читання, а не для реального виконання.

Тож є підстави стверджувати, що Стратегія - не що інше, ніж передвиборча декларація Олександра Попова".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.