Спецпроект

Парламент Грузії визнав геноцид черкесів Російською імперією

Парламент Грузії на пленарній сесії визнав скоєння царською Росією геноциду щодо черкеського народу. За ухвалення резолюції проголосували 95 депутатів, проти - 0, утрималися - 0. Підготовкою питання займався парламентський комітету з питань діаспор і Кавказу.

Протягом останніх років після численних звернень адиго-черкеських діаспор у Грузії проходили конференції з черкеського питання.  Наукові кола прийшли до висновку, що події середини XIX сторіччя на Кавказі підпадають під визначення "геноциду".

"Теперь в горах можно встретить медведя, волка, но не горца..."

У резолюції парламентські комітети рекомендували законодавцям Грузії:

1. Визнати масове знищення черкесів (адигів) у період Російсько-Кавказької війни та їх насильницьке видворення з історичної батьківщини як акт геноциду, відповідно до Гаазької конвенції IV від 18 жовтня 1907 р. "Про закони і звичаї сухопутної війни" та Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року "Про попередження злочину геноциду і покарання за нього";

2. Визнати насильно депортованих з батьківщини черкесів у період Російсько-Кавказької війни і після неї біженцями згідно з Конвенцією ООН від 28 липня 1951 року "Про статус біженця".

Рішення прийнято абсолютною більшістю голосів депутатів, які зареєструвались на засіданні.

Як нагадує портал "ГрузияOnline", завтра, 21 травня, черкеські діаспори світу та громадські організації Північного Кавказу відзначатимуть річницю геноциду Російською Імперією.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.