Спецпроект

В Мінкульті вважають Олеся Гончара поетом

Заступниця міністра культури Вікторія Ліснича назвала письменника Олеся Гончара поетом.

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на "Газету по-українськи". Конфуз стався учора під час вручення премії імені Гончара у столичному Будинку письменників.

"Сьогодні ми вручаємо премію імені видатного українського поета Олеся Гончара. Її заснували 1997 року. Стати її лауреатом - це більше, ніж почесно. Своїм життям і творчістю Олесь Терентійович зумів яскраво заявити про себе. Пам`ятаю його закоханим у життя, чесним і відданим своїй Батьківщині", - сказала вона.

"Я відношу себе до патріотів України і хочу сказати, що наша мова заслуговує на те, щоб бути єдиною державною мовою", - додала Ліснича.

Одне зі свіжих перевидань ПРОЗИ Олеся Гончара

На врученні премії була присутня вдова Олеся Гончара - Валентина Данилівна.

Після ляпу чиновниці вона опустила вниз очі, перезирнулася з головою спілки письменників Володимиром Яворівським. Люди в залі почали перешіптуватися.

Заступився за Лісничу поет Іван Драч.

"Заступниця міністра назвала Олеся Гончара поетом. Це - велика і свята правда. Вікторія Ліснича розкрила ще одну грань його таланту", - зауважив він.

З точки зору Історичної Правди, Гончар дійсно писав вірші, особливо замолоду, на фронтах Другої світової. Один із таких віршів можна прослухати у виконанні автора.

Але в першу чергу Олесь Гончар відомий своєю прозою: "Собор", "Тронка", "Людина і зброя", "Прапороносці" та інші твори, частину з яких державний службовець Вікторія Ліснича мала вивчати у школі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.