Спецпроект

Музеї платівок і народного побуту може спіткати доля "Сяйва"

Комісія Київради з питань культури та туризму вже кілька разів зверталась до суду з проханням відкласти засідання щодо виселення з приміщень на вулиці Хрещатик трьох приватних музеїв.

Йдеться про Музей платівок і музичних інструментів, Музей Хрещатика та Музей народного побуту України, повідомив голова комісії Олександр Бригинець.

На думку депутата, схема знищення зазначених музеїв дуже схожа на механізм захоплення магазину "Сяйво". В обох випадках йдеться про конфлікт між приватним культурним закладом та приватним бізнесом, який претендує на приміщення.

"Київській владі доцільно зробити спеціальну комісію, яка б допомогла і юридично, і фінансово вижити єдиному комплексу музейних закладів на Хрещатику, - сказав Бригинець. - Якщо терміново не втрутитися в ситуацію, ми станемо свідками виселення в нікуди трьох оригінальних столичних музеїв.

Приміщення, в якому знаходяться музеї, раніше слугувало для проведення літературних та музичних зустрічей - на яких, зокрема, побували Т. Шевченко та Л.Українка. Музеї створені 1995 року.

Музей Платівок і музичних інструментів нараховує декілька тисяч платівок - від 1912 року починаючи. Музей Хрещатика має у своїй колекції документи, предмети власності відомих киян. Музей народного побуту України експонує повсякденні речі різних часів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.