Спецпроект

Верховна Рада створює пост-чорнобильський музей Полісся

Для збереження культури поліських регіонів, які знелюдніли внаслідок аварії на ЧАЕС, буде створено державний музей-архів народної культури українського Полісся.

Про це повідомляє офіційний сайт Верховної Ради.

"За 25 років після аварії на ЧАЕС у забруднених районах знелюдніли сотні сіл, - повідомляється у пояснювальній записці до проекту постанови про створення музею. - Разом із людьми зникали традиційні обряди, фольклор, ремесла, культура виготовлення та застосування предметів домашнього і господарського вжитку - все, що практично не підлягає відновленню з причини своєї унікальності".

Понад 650 тисяч поліщуків виселили щонайменше з 635 населених пунктів, тепер вони розпорошені по всій території України.

"Унікальний етнос, який зберіг витоки української культури у побуті і традиціях, по суті знищений, - вважають депутати. - Тому збереження культурного пласту поліських регіонів України є не менш важливим аспектом проблеми подолання наслідків аварії на ЧАЕС".

Починаючи з 1989 року, групи ентузіастів взяли на себе місію порятунку історико-етнографічної спадщини поліського краю. А з 1992 року дослідник Ростислав Омеляшко очолив історико-культурологічну експедицію до Чорнобильської зони.

За 16-17 років на забруднених територіях науковцями знайдено близько 30 нових пам'яток археології, відкрито середньовічний Чорнобиль (знахідки XI -XII століття), зібрано понад 40 тис. експонатів, близько 90 тис. фотографій, на яких зафіксовані різні сторони матеріальної й духовної культури, а також близько 4 тис. годин аудіо- і відеозаписів.

З огляду на проблему розміщення величезного масиву зібраних культурних цінностей і передбачено створення Музею українського Полісся та забезпечення його приміщенням і необхідними матеріальними ресурсами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.