Спецпроект

З музею вкрали гармату 1637 року вагою 150 кг

У Білогір’ї Хмельницької області із краєзнавчого музею невідомі викрали гармату, датовану 1637 роком.

Про це УНІАН повідомив директор музею Іван Кадук.

"Ця гармата - візитна картка нашого музею і занесена до Музейного фонду України. Вона є надбанням нації. Біля неї стояла статуетка Божої Матері. Проте до неї зловмисники не торкнулися. Впевнений, що працювали на замовлення", - наголосив він.

За словами директора музею, вкрадена гармата належить до польської іменної зброї. Вона важить 150 кг.

Крім того, у музеї є ще одна гармата, яка датована 1607 роком і важить 450 кг.

"Меншу невідомі винесли, а важчу дотягли тільки до дверей і залишили", - сказав Кадук.

Міліція розшукує зловмисників.

Білогірський краєзнавчий музей заснований у 2007 році. У його виставкових залах майже 4 тисячі експонатів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.