Спецпроект

Польща просить Росію розсекретити всі документи щодо Катині-1940

Польська сторона вважає, що в процесі розсекречення матеріалів по Катинської трагедії видно прогрес, але його треба довести до кінця.

Про це сьогодні у Смоленську (Росія) заявив президент Польщі Броніслав Коморовський, повідомляє "Інтерфакс"

"Ми з задоволенням відзначаємо прогрес у цій справі і вважаємо, що логічним завершенням цього питання буде розсекречення всієї документації", - сказав Коморовський у ході зустрічі в понеділок у Смоленську з президентом РФ Дмитром Медведєвим.

Візит двох президентів у Смоленськ присвячений річниці катастрофи польського літака Ту-154 з урядовою делегацією на борту у 2010 році.

Польський лідер запевнив, що Варшава "бажає закрити розділ, присвячений Катинському питанню, у Великій книзі російсько-польських відносин. Але щоб закрити, цей розділ треба прочитати до кінця".

"Катинь. Хроніка непроголошеної війни"

Коморовський також закликав Росію здійснити "юридично правову реабілітацію" жертв Катині. "Ми розраховуємо на продовження політики реабілітації жертв катинського злочину. Політична реабілітація вже відбулася завдяки заяві Держдуми. Але ми розраховуємо на можливість юридично-правової реабілітації жертв Катині", - сказав він.

Польський президент підкреслив, що для польської сторони дуже важливий факт присутності президентів РФ і Польщі "в місці, де лежать жертви сталінських репресій - і російські, і польські жертви".

Він нагадав, що рік тому меморіал у Катині разом відвідували і прем'єр-міністри Росії та Польщі.

Термін "Катинський злочин" вважають збірним: він означає розстріл у квітні-травні 1940 року майже 22 тисяч польських громадян, яких утримували в різних таборах і в'язницях НКВС СРСР.

Про поляків, розстріляних НКВС в Україні

СРСР десятиліттями не визнавав, що польські громадяни були розстріляні співробітниками НКВС.

У листопаді 2011 року Держдума РФ визнала, що розстріли в Катині відбувалися за прямою вказівкою Сталіна.

У сучасній Росії Головна військова прокуратура розслідувала Катинську справу, але закрила її в 2004 році. Постанова ГВП про припинення розслідування справи щодо Катині залишається засекреченою. У січні 2011 року Верховний суд Росії визнав це засекречування законним.

Росія передала Польщі значну частину матеріалів кримінальної справи за катинського злочину. Між тим, за даними російського правозахисного товариства "Меморіал", нерозсекреченими залишаються ще близько 30 томів справи. На них стоїть гриф "Таємно" і "Цілком таємно".

У червні 2010 року головний військовий прокурор РФ Сергій Фридинський заявив журналістам, що не бачить підстав для поновлення розслідування катинської справи та визнання вбитих поляків жертвами репресій.

У лютому посол РФ у Варшаві Олександр Алексєєв повідомив, що йде пошук можливостей реабілітації розстріляних в Катині польських офіцерів: "Упевнений, що формула, що влаштовує родичів і не суперечить російському законодавству, буде знайдена".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.