Спецпроект

ВЛАДА ВСЕ ЩЕ ХОЧЕ ВИГНАТИ МУЗЕЇ З ЛАВРИ - Бригинець

Владна команда у Києві використовує політику хорошого і поганого поліцейського стосовно муніципальних музеїв у Києво-Печерській Лаврі.

Про це у коментарі УНІАН заявив голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець.

Депутат нагадав, що учора, 31 березня, під час звіту на сесії Київради голови КМДА Олександра Попова він поставив питання щодо того, чому той як керівник міста і член комісії Кабінету міністрів по виселенню музеїв із Лаври, який точно знає, що муніципальні музеї немає куди виселяти, завізував підготовлений КМДА проект рішення "Про внесення змін до рішення Київради "Про надання згоди на безоплатну передачу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника до державної власності", якими допускає виселення трьох муніципальних музеїв без надання альтернативної площі.

На це Олександр Попов відповів, що в нього відбулась розмова з керівниками церкви, і тепер вже ніякої потреби у виселенні музеїв немає.

За словами Бригинця, одразу після цієї розмови у сесійній залі Київради ряд ЗМІ "поспішили повідомити, що київська влада відмовилася від прийняття рішення щодо виселення музеїв. Незважаючи на це, пізніше представники Партії регіонів не погодилися зняти із розгляду питання про виселення музеїв Лаври без надання альтернативної площі".

"Коли настав час розгляду питання про музеї, я нагадав доповідачу, який представляє Партію регіонів, що голова КМДА Олександр Попов, що представляє цю ж політичну силу, кілька годин тому заявив, що ніякої потреби приймати це рішення немає", - розповів Бригинець.

"Крім того, виходячи із регламенту Київради, це питання не можна було розглядати у сесійній залі, оскільки воно не пройшло розгляд комісії з питань культури та туризму, яка в даному випадку є профільною, - сказав депутат. - Але Партія регіонів категорично відмовилась знімати це питання з розгляду. Навіть нагадування про сумнозвісну долю Музею історії Києва, який вже виселили в нікуди, не зупинили їх. На щастя, мою позицію активно підтримали інші депутати і в підсумку все ж Олесь Довгий (секретар Київради) запропонував перенести його на іншу сесію. Депутати підтримали це рішення".

За словами Олександра Бригинця, боротьба за муніципальні музеї в Києво-Печерській Лаврі не закінчилась, і це питання може бути винесене на сесію в будь-який момент.

На жаль, заявив голова комісії Київради з культури й туризму, його пропозиція повертатися до цього питання лише після того, як буде знайдено приміщення, у яке можна переселити музеї, не знайшла підтримки депутатів, тож у будь-який момент під тиском провладної команди депутати знов можуть повернутись до цього питання.

"Як бачите, Партія регіонів і Попов грають в хорошого і поганого поліцейського. Попов популістично заявляє, що у виселенні музеїв немає потреби, а його фракція категорично наполягає на рішенні, яке дозволяє виселяти музеї в нікуди", - висловив обурення Бригинець.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.