Спецпроект

Музею УНР ніколи не існувало - Солдатенко

За дорученням прем'єр-міністра Азарова і рішенням Кабміну Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують питання щодо майбутнього експозиції, присвяченої УНР, у київському Будинку вчителя.

Про це в інтерв'ю "Історичній Правді" повідомив голова Українського інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко.

"Музею ніколи не було, - сказав голова УІНП. - Була тимчасова виставка, яка була створена два роки тому зусиллями працівників інституту. В Будинку вчителя в одній із кімнат, над якою красиво написали, що це музей УНР. Але не були офіційно вирішені відповідні юридичні питання щодо взаємин з власниками експонатів тощо".

За словами Солдатенка, "хотілося зробити хорошу справу, тож узяли чотирьох працівників для роботи в музейно-експозиційному відділі". Але після ліквідації інституту УІНП вже не міг офіційно платити цим працівникам зарплату, як музейним співробітникам".

"Виникли неув'язки не на ідейно-політичному ґрунті, а на адміністративно-господарському, - сказав голова УІНП. - Тепер треба надати цій експозиції хоча б якийсь статус. Я за те, щоб він став основою для більш широкого музею. Чому б нашому суспільству не мати хорошого музею історії української державності?"

Валерій Солдатенко повідомив, що за дорученням Азарова Мінкульт і голова КМДА Попов вирішують це питання: "У них є кілька варіантів - скажімо, виставка історії (музей) УНР може бути філією Національного історичного музею України".

"Ми ж музейними справами можемо займатися хіба що як організація, котра допомагає в підготовці організації експозицій, - зазначив голова УІНП. - Але жодного музею в науково-дослідній установі бути, зрозуміло, не може".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.