Спецпроект

Занедбаний Палац Потоцьких хочуть перетворити на Галицький культурний центр

На території палацу родини Потоцьких - засновників Івано-Франківська - має функціонувати Галицький культурно-історичний центр, вважає міський голова міста Віктор Анушкевичус.

"У принципі, в мене і в голови облдержадміністрації бачення таке, що на цьому місці повинен функціонувати потужний культурно-історично-туристичний Галицький центр", - сказав він в інтерв'ю агенції "Інтерфакс" .     

В. Анушкевичус уточнив, що в цьому році в міськбюджеті передбачено 150 тис. грн на реставрацію старовинних воріт в'їзду в колишній маєток Потоцьких.

"Що стосується інших будівель, то потрібні висновки експертів, які визначать ступінь зносу цих будівель і чи можна їх реанімувати, тобто капітально відреконструювати чи все-таки на цій території побудувати нові будівлі, паркові споруди в дусі того часу, коли був побудований Палац Потоцьких", - пояснив міський голова.

В. Анушкевичус наголосив, що реалізація цього проекту можлива в співпраці облдержадміністрації, міста і власника комплексу.
      
За інформацією міськвиконкому, на реставрацію Палацу Потоцьких влада Івано-Франківська планує залучити протягом 2011-2012 років 31,5 млн. грн, у тому числі 30 млн. грн - з державного бюджету і 1,5 млн. грн - з міського бюджету на розробку проектно-кошторисної документації.
      
Як повідомлялося раніше, в 2005 році Генеральна прокуратура порушила кримінальні справи проти чиновників Міністерства оборони за перевищення своїх повноважень під час приватизації 7 військових містечок в Івано-Франківській області.

Серед приватизованих об'єктів - пам'ятка архітектури XVII століття Палац Потоцьких, в якому розміщувався військовий госпіталь, і який перейшов у власність Карпатської нафтової компанії.

2 березня 2006 Івано-Франківська обласна рада погодилася прийняти Палац Потоцьких від Карпатської нафтової компанії в комунальну власність області. А 30 січня 2007 Івано-Франківська міська рада вирішила також прийняти Палац Потоцьких від Карпатської нафтової компанії в комунальну власність міста.

Але документацію з передачі пам'ятки власник не оформив ні з облрадою, ні з міськрадою. Нині Палац Потоцьких перебуває у занедбаному стані.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.