Спецпроект

Через 50 років українцям Перемишля нарешті повернуть Народний дім

21 березня 2011 року представники Об'єднання українців у Польщі (ОУП) та представник Фонду державного майна Польщі мають підписати в Перемишлі відповідні документи, які підтвердять продаж Народного дому для ОУП за 1% вартості.

Про це повідомляє газета українців Польщі "Наше слово" .

З моменту підпису нотаріуса українська громада Польщі, яку представляє найчисленніша українська організація ОУП, стане власником леґендарного будинку.

Леґендарного - як символу присутності українців на Перемищині; леґендарного в історичному плані та леґендарного - як інструмента великої міжнародної політики. "Можна сказати, що Народний дім став ознакою того, що українців нарешті визнано в Перемишлі повноправними мешканцями міста", - пише "Наше слово".

1904 року українці Перемишля збудували тут Народний дім для власних культурних потреб. Споруда у стилі “українського модерну” є однією із найцікавіших архітектурних пам’яток епохи. Особливу цінність становлять окремі елементи зовнішнього оздоблення та стилізований під світлицю зал, вишуканий декор якого імітує народну дерев’яну різьбу.

Тут свого часу виступало чимало видатних діячів української культури, зокрема Соломія Крушельницька. Після переселення українців, з 1947-го по 1956 рік, українська громада не використовувала Народний дім. А з 1956 року Об’єднання українців у Польщі почало орендувати в держави половину приміщень колишнього Народного дому, включно з театральним залом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.