Спецпроект

Американка отримала лист, відправлений їй у 1944 році

Лист, датований 9 серпня 1944 року і адресований "Міс Р.Т. Флетчер, шпиталь Американського Червоного Хреста, Кемп Робертс, Каліфорнія", надійшов на адресу Ґарі Макмастера з історичного музею Кемп Робертса у лютому 2011-го.

Службовці, які знайшли лист в надрах пошти, вирішили відправити його в музей, бо шпиталя за вказаною адресою давно не існувало. При цьому поштовики не змогли пояснити, чому лист, надісланий 66 років тому, був доставлений тільки зараз.

Ґарі Макмастер розповів про лист у місцевій газеті "Монтґомері Едвертайзер". Потім цю статтю передрукувала агенція АР, а звідти - англомовні видання по всьому світу, від Індії до Канади.

Минулого тижня з Макмастером зв'язалася донька вказаної адресатом панни Флетчер. Вона надала фото конвертів з іншими листами, підписаними цим же почерком. Це був почерк її дядька, брата панни Флетчер, яка вже давно стала пані і народила дітей.

Дядько помер кілька років тому, а мама у свої 90 досі жива і при добрій пам'яті, повідомила донька адресата. Під час Другої світової міс Флетчер працювала волонтером Червоного Хреста, організовуючи виступи акторів у центрі підготовки артилеристів Кемп Робертса і місцевому шпиталі.

Донька пообіцяла поїхати до мами, яка живе за кількасот миль, на ці вихідні, щоб пані Флетчер нарешті прочитала листа. Конверт, запечатаний 66 років тому, весь цей час залишався невідкритим. Учора його нарешті мав розпечатати адресат.

Лист, відправлений 66 років тому

Тим часом Ґарі Макмастер сподівається, що світова медіа-слава допоможе його музею привабити нових відвідувачів. "У нас найбільший музей армії США в Західній Америці, а ходить сюди дві-три людини в день. Думаю, тепер ситуація зміниться".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.