Спецпроект

Музей Івана Гончара запрошує на виставку до 100-річчя засновника

Національний центр народної культури "Музей івана Гончара" запрошує 28 січня о 17:00 годині на вечір пам'яті та відкриття виставок до 100-літнього ювілею Івана Макаровича Гончара (1911-1993).

У програмі вечора:

Відкриття виставки ІВАН ГОНЧАР: "Жити і творити для народу".

Унікальна збірка хатнього музею І.М. Гончара, сформованого на основі етнологічного розуміння українського мистецтва, стала реальним втіленням української національної ідеї.

Музей Гончара в 1960-і був одним із неофіційних осередків "шістдесятництва" в Україні, в реакційні 70-і - являв зразок протистояння художника і громадянина системі, а з другої пол. 80-х рр. став духовною основою для національно-визвольного руху й формування ідеології української державності.

Презентація видань:

- Книги подарунково-поштових листівок "Українці в малюнках Івана Гончара". Видання розкриває для читачів ще одну сторінку творчого і наукового доробку Гончара - серію його картин "Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини XIX - початку XX століть".

- Бібліографічного покажчика "Іван Гончар: митець, збирач, дослідник". Унікальне видання, яке вперше видається у такому обсязі (614 записів), охоплює публікації від 1949 по 2009 роки.

Виставка діятиме з 28 січня до 13 лютого 2011 року щодня,
крім понеділка та останнього вівторка місяця з 10 до 17.45

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.