Спецпроект

Німецька розвідка вперше відкрила свої архіви для істориків

Федеральна розвідувальна служба Німеччини (BND) вперше відкриє свої архіви для істориків, повідомляє Spiegel.

Дослідники отримають доступ в тому числі до секретних документів - однак для оприлюднення тих чи інших відомостей знадобиться згода керівництва BND, яке накладе вето, якщо визнає, що розголошення тієї чи іншої інформації з архівів "може поставити під загрозу національну безпеку".

Доступ до архівів BND отримає комісія у складі чотирьох істориків: Йоста Дюффлера з Кельна, Клауса-Дітмара Хенке з Дрездена, Вольфганга Крігера з Марбурга та Рольфа-Дітера Мюллера з Потсдама, повідомляє Lenta.ru.

Робота комісії в архівах триватиме чотири роки. Угоду між чотирма істориками і BND ще не підписано, проте обидві сторони налаштовані оптимістично.

Зазначається, що тему для дослідження історики зможуть обрати самостійно: BND не збирається втручатися в цей процес.

За попередніми даними, комісія має намір зосередитися, насамперед, на висвітленні ранніх етапів діяльності федеральної розвідувальної служби, зокрема, з'ясувати обставини прийняття на роботу співробітників, які в роки війни були замішані у нацистських злочинах.

Істориків також цікавить, хто з німецьких політиків, великих бізнесменів, а також журналістів та осіб вільних професій таємно працював на BND.

Крім того, чималий інтерес представляє співробітництво BND зі спецслужбами інших західних країн - Франції і США - і можлива участь німецьких розвідників у спільних із зарубіжними колегами операціях з ліквідації неугодних або "небезпечних" осіб.

Як відзначає Spiegel, майбутнє історичне дослідження документів з архівів розвідки є авантюрою з досить непередбачуваним результатом як для істориків, так і для BND. Можливість провести подібне дослідження з'явилася багато в чому завдяки зусиллям нинішнього шефа розвідки Ернста Урлау, який ще в 2006 році закликав до перегляду історії розвідслужби.

Тим не менш, всі спроби Урлау почати перегляд історії BND і відкрити архіви раніше наштовхувалися на протидію секретаріату федерального канцлера, якому підпорядкована розвідка.

Той факт, що дослідженню дали зелене світло, свідчить, що Урлау все ж таки вдалося заручитися підтримкою в уряді. У BND заявляють, що не збираються цензурувати роботу істориків. Тим часом в 2011 році Ернст Урлау, найімовірніше, піде у відставку і ситуація може змінитися.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.