Спецпроект

Учені з Лаври про свого нового директора: "Погромницька активність як у 1930-ті"

Фахівців брутально переводять на низькі посади (наприклад, упорядника кількатомового покажчика видань, що вийшли на території України, Сергія Степановича Петрова - на посаду двірника).

Частина наукового колективу Національного Києво-печерського заповідника виступила проти нового гендиректора музею Марини Громовї.

Вчені звернулися до президента НАНУ Бориса Патона з листом, у якому звинувачують Громову у знищенні наукового потенціалу заповідника.

Лист підписали шість докторів історичних наук. "Історична Правда" наводить його повністю.

"Науковій громадськості світу

Президентові Національної академії наук України

Патону Б.Є.

Шановні пані й панове!

Лихо, що спостигло сучасну українську культуру, набирає нових загрозливих форм у наступі на науково-культурницькі заклади.

Досі одним із провідних наукових осередків українського музейництва вважався Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Тут працювали доктори й кандидати наук, фахівці з історії Церкви й сакральної культури.

Щороку в Заповіднику провадилися наукові конференції ("Несторівські читання", "Могилянські читання", "Православ'я - наука - освіта" тощо), на які з'їжджалися провідні вчені з різних країн. Виходили наукові монографії й збірники.

Ситуація різко змінилася після призначення 8 квітня 2010 року на посаду генерального директора Заповідника Громової Марини Едуардівни.

Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на знищення наукової складової заповідника, виселення музеїв із приміщень Заповідника. Наказом п. Громової № 230 від 10.11.2010 р. звільнено 5 докторів наук і 5 кандидатів наук.

У різний час ученим, що недавно пройшли атестаційну комісію, було "запропоновано" піти самим або їх брутально переведено на низькі посади (напр., упорядника кількатомового покажчика видань, що вийшли на території України, Сергія Степановича Петрова - на посаду двірника).

Під різними приводами із штату Заповідника звільняються висококваліфіковані музейники (попереджено про скорочення чудового знавця іконопису Ольгу Олександрівну Коваленко), реставратори, натомість на звільнені посади призначаються особи без належної кваліфікації.

Зупинено підготовку до друку планових робіт, зокрема збірника документів про втрати культурної спадщини України в мирні роки ХХ ст., про що було підписано угоду між заповідником та Інститутом історії України НАН України.

Звертаємось до Вас із проханням підтримати наш протест проти вандалізму.

З повагою

Сергій Білокінь, доктор історичних наук, лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка,

Сергій Гальченко, доктор філологічних наук, професор

Світлана Кагамлик, кандидат історичних наук

Алла Киридон, доктор історичних наук, професор

Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор

Сергій Сегеда, доктор історичних наук, професор

Василь Ульяновський, доктор історичних наук, професор.

3 грудня 2010 року".

Нагадаємо, що два тижні тому війну своєму новому директорові оголосив науковий колектив Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Тим часом уряд не полишає своїх намірів виселити з території Києво-Печерської Лаври усі музеї і наукові установи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.