Спецпроект

АНОНС АКЦІЇ: НЕ ДАМО ВИКИНУТИ МУЗЕЇ З ЛАВРИ!

Завтра у Печерські Лаврі відбудеться акція солідарності з науковцями музейних установ Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Акція "Не дамо викинути музеї з Лаври!" розпочнеться в четвер, 23 грудня о 13:00 у Лаврі, за адресою вулиця івана Мазепи, 21.

В анонсі, розісланому активістами, йдеться:

"Уряд Януковича-Азарова викидає з Лаври українські музеї. Якщо ми це не зупинимо, втратимо назавжди:

- Музей історичних коштовностей України зі знаменитою Скіфською
Пектораллю

Подивитися на пектораль можна в розділі "Артефакти"

- Музей декоративного мистецтва з унікальними колекціями
Катерини Білокур, Марії Примаченко, зібраннями української писанки та
вишивки

- Музей книги й друкарства з історією нашої книги, стародруками
Петра Могили, Йосипа Тризни, Лазаря Барановича

- Музей театрального, музичного та кіномистецтва України,
заснований Лесем Курбасом, з експонатами подарованими Марією
Заньковецькою, Амвросієм Бучмою, родиною Старицьких

- Музей мініатюр з вражаючими експонатами

Всі ці музеї можуть опинитися на вулиці вже в найближчі дні.

Музейним працівникам наказали пакувати валізи. Знаних науковців виганяють з роботи чи переводять на посади двірників. Унікальні фонди будуть розтягувати відомі "музейні злодії" від влади, в кращому разі гноїтимуть у запасниках.

Влада руйнує Київську Лавру як культурну пам ятку світового значення, внесену в каталог світової спадщини ЮНЕСКО.

Проблема не тільки в тому, що музеї виселяють в нікуди, тобто знищують, як раніше знищили Музей історії Києва.

Про те, як із Лаври виганяють музеї, читайте у розділі "Інтерв'ю"

Влада має нахабство виганяти осередки української культури з української святині. Що це, якщо не злочин проти власної країни?

Століттями в Київській Лаврі поруч з келіями та храмами діяли братства і школи, друкарні й бібліотеки. Музеї Лаври продовжують цю традицію, зберігаючи в національній святині український дух і живу історію християнства на нашій землі.

Ці музеї не можуть заважати людям, що сповідують вчення Христа. Вони заважають лише дикунам, що ненавидять Україну, її культуру та історію. Це дикунство і ненависть не прикриєш ні рясою, ні міністерським портфелем.

Цих дикунів можемо зупинити лише ми українські громадяни, від імені яких чиняться злочинні дії.

Перший крок - акція солідарності 23 грудня о 13.00

Ми разом відвідаємо музеї, які влада хоче викинути з Лаври, засвідчимо їм свою підтримку, поставимо підписи на підтримку Лаврських музеїв і оголосимо про наступні кроки.

Прийди, приведи друзів, подивися на наші реліквії, скажи своє слово на захист музеїв!

Акція не є мітингом чи пікетом і проходить без партійної символіки. Ніхто не може заборонити людям зібратися разом і піти на екскурсію в улюблені музеї.

Якщо ти будеш байдужим, цих музеїв завтра не буде ні для тебе, ні для твоїх дітей.

ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ СВЯТИНІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТЕБЕ!

Рух добровольців "Простір свободи"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.