Спецпроект

Патона просять захистити Києво-Печерський заповідник від його директора

"Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника".

Українська громадськість звернулася до президента Національної академії наук Бориса Патона з проханням зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Підписанти звинувачують нового генерального директора заповідника Марину Громову у намірах знищити науковий потенціал заповідника і виселити наукові установи з Києво-Печерської лаври.

"Історична Правда" наводить текст листа повністю:

-------------------------------------------------------------

                                      " Науковій громадськості світу

Президентові Національної

академії наук України

                                                                         Патону Б.Є.

Шановні пані й панове!

Лихо, що спостигло сучасну українську культуру, набирає нових загрозливих  форм у дальшому наступі на науково-культурницькі заклади.

Досі, протягом більше сотні  років, одним із провідних наукових осередків  українського музейництва вважався Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, попередник якого - київський Церковно-археологічний музей заклав основу його колекції ще до 1917 року.

Біля витоків Заповідника стояли українські вчені світової слави М.Петров, М.Біляшівській, Ф.Ернст, М.Щербаківський П.Потоцький, Ф.Шміт,  П.Курінний.

Про те, як працівники Лаврських музеїв готуються переїхати з 400 тисячами експонатів невідомо куди, читайте у рубриці "Інтерв'ю"

Донедавна в Заповіднику працювали доктори й кандидати наук, фахівці з історії Церкви й сакральної культури.

Щороку в Заповіднику провадилися наукові конференції ("Несторівські читання", "Могилянські читання", "Православ'я наука освіта" тощо), на які з'їжджалися провідні вчені з різних країн. Виходили наукові монографії й збірники.

Ситуація різко змінилася після того, як 8 квітня 2010 року на посаду генерального директора Заповідника було поставлено Громову Марину Едуардівну, вчорашню чиновницю.

Аналогічно до подій початку 1930-х років погромницька активність нового керівництва спрямована на ліквідацію музеїв шляхом їхнього виселення на вулицю та винищення наукової складової самого Заповідника.

Наказами М.Громової вже звільнено 5 докторів наук і 5 кандидатів наук. 

Іншим ученим, що недавно були переатестовані відповідною атестаційною комісію, було "запропоновано" звільнитись самим або бути переведеними на нижчі посади.

Наприклад, упорядникові кількатомового покажчика видань, що вийшли на території України, кандидатові філологічних наук Сергію Петрову запропонували посаду двірника.

Під різними приводами зі штату Заповідника звільняються висококваліфіковані музейники, реставратори.

Так, попереджено про скорочення працівників наукового відділу Фондів: знавця лаврського іконопису Ольгу Коваленко і дослідника старовинної графіки Василя Гончарука.

Подивитися на гордість Лаврського заповідника - золоту скіфську пектораль - можна у розділи "Артефакти"

Натомість на звільнені посади призначаються особи без належної кваліфікації, навіть без відповідної освіти, а подекуди і з кримінальним минулим:

При оголошеному скороченні на 80 посад на роботу вже прийнято понад 60 нових працівників, далеких від музейної справи.

Зупинено підготовку до друку планових робіт, зокрема збірника документів про втрати культурної спадщини України в мирні роки ХХ ст., про що було підписано угоду між заповідником та Інститутом історії України НАН України.

Загроза нависла над єдиним в Україні музейним ВАКівським виданням "Лаврський альманах". Досі не випущено готовий до перевидання провідник по Києву 1930 року за редакцією Ф. Ернста.

Звертаємось до Вас із проханням підтримати наш  протест проти вандалізму, та зупинити нищення Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

З повагою,

Сергій Білокінь, доктор історичних наук, лауреат  Національної премії України ім. Т.Шевченка,

Світлана  Кагамлик, кандидат історичних наук, Київ

Алла  Киридон, доктор історичних наук, професор, Київ

Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор, Київ

Сергій  Сегеда, доктор історичних наук, професор, Київ

Василь Ульяновський, доктор історичних наук, професор, Київ

Андрій Топачевський, письменник, Київ

Марія Матіос, письменниця, лауреат Національної премії України ім.. Тараса Шевченка,

Мирослав Маринович, колишній політв'язень, проректор Українського католицького університету, кавалер орденів "За мужність" 1-го ступеня і "Свободи", Львів

Арсен Зінченко, доктор історичних наук, профессор, Київ

Сергій Петров, кандидат філологічних наук, Київ

Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Львів

Володимир В'ятрович, історик, Київ

Марта Гавришко, громадський діяч, Львів

Роман Секелюк, громадський діяч, Канада

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, віце-президент Академії наук вищої школи, член Національної спілки письменників, Київ

Кролевець Сергій, Голова Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників, Київ

Ігор Гирич, кандидат історичних наук, заввідділом Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського, Київ

Іван Малкович, український поєт і видавець, перекладач, громадський діяч, член Національної спілки письменників України

Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків , Київ

Анатолій Русначенко, доктор історичних наук, академік Академії вищої школи, Київ

Василь Овсієнко, колишній політв'язень,координатор програми Харківської правозахисної групи, Лауреат премії ім. Василя Стуса, Київ

Зорян Попадюк, колишній політв'язень, Львів

Григорій Приходько, колишній політв'язень, Львів

Олекса Різників, член Національної спілки письменників України, колишній політв'язень,
Одеса

Збір підписів триває".

---------------------------------------------------

"Історична Правда" нагадує, що це вже другий лист працівників заповідника до президента НАНУ. Якщо під першим підписалося семеро людей, то під другим - майже три десятки.

Якщо ви підтримуєте цей відкритий лист, напишіть про це на електронну пошту secretary@vuam.org.ua  - ІМ'Я, ПРІЗВИЩЕ, РІД ЗАНЯТЬ, НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ.

Про завтрашню акцію "Не дамо викинути музеї з Лаври!" читайте тут

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.